Читать «Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок» онлайн
Олексій Кононенко
Український народний гумор
Ні пуху ні луски!
Анекдоти про мисливців і рибалок
Не довіряй рушницю дружині та тещі. А вудку… теж!
Слово до читачів
Мисливці та рибалки.
Замріяні душі, залюблені у Природу серця.
Скільки лісів, степів, боліт ними сходжено, скільки відкрито заповідних озерець, заплав, ставочків.
А скільки було придумано і переказано цікавих, майже фантастичних історій біля вечірніх та нічних багать.
Які тільки смачнющі страви були сотворені руками мисливців та рибалок.
Скількох, вражених у самісіньке серце житейськими негараздами, рятували Матінка Природа, повертали до життя мисливський гурт чи рибальська компанія.
Рибалки та мисливці.
Каста.
Феномен.
Не досліджений.
Може, навіть, не досліджуваний.
А може, і не треба досліджувати?
З давніх давен людина ходила на лови, на полювання, діставала з води рибу.
Тим харчувалася, з того одягалася.
Вже у пізніші часи полювання та риболовля стали захопленням, відпочинком-задоволенням.
Захоплюйтеся!
Відпочивайте!
Задовольняйтеся!
Хай усмішка тішить ваші вуста!
Удачі Вам!
Здоров’я!
Довгого віку!
Добрих приятелів!
Веселих днів!
Добре, що склалося. Тобто, добре, що сталося. Як планувалося. Як хотілося-гадалося. Книга зібрана, підготовлена до друку, намальована, змакетована, видана. Читай, читачу!
Дякуємо всім, хто допомагав у роботі над цією книгою, підносив набої, годував, поїв, просто був поруч: нашим рідним, приятелям, друзям-киянам-житомирянам-прикарпатцям-кіровоградцям!
Олексій Кононенко
Ні пуху ні луски!
(Суперечка на заклад)
Це ж як добре! Випало таке гарнезне літо, і я зміг вирватися до матусі майже на два тижні! Скільки роботи перероблю! А ще – утіха із утіх – риболовля! Ранесенько (увечері не вдасться, роботи дійсно багато), отож, ранесенько з вудочками в очереті… Карасики срібні, спритні… Поплавочок – хить і зліг… Або – тьоп, тьоп, тьоп – під очерет… А коропчуки! Підсік, а він же поповодить! Такий бува, що й на кіло. Невеликий, кажете? То для вас невеликий. А мені – більшого й не треба. Хоч… Як там, у знаного усіма рибалками Остапа Вишні:
«…Ви коли-небудь переживали такий момент, коли вам на гачок клюнув короп? Переживали? Коли не переживали, обов’язково переживіть, а коли переживали, вам закортить цей момент пережити ще.
…В руках у вас вудочка. Ліска у вас кріпка, гачок у вас сталевий, загартований, міцний. На гачку – картопля, зварена якраз так, як любить короп: не м'яка й не тверда, а саме раз. Ви дивитесь на поплавок так, як навіть, коли були женихом, не дивилися в голубі великі-великі очі своєї коханої… З такою увагою, з таким бажанням, з таким чеканням. І раптом поплавок – сіп! А у вас серце – штрик! Ще раз – сіп! Ще раз – штрик! І ось поплавок почав їхати-їхати-їхати, у вас із-під серця щось холодне покотилося-покотилося-покотилося кудись униз. І ви почуваєте, що оте холодне вдарило вам у п'яти і вашим п'ятам холодно. Ви за вудку – р-р-раз! – підсікли! І почуваєте, що в руках у вас щось тріпоче! І бачите, що ліска ваша натяглася, як струна, а вудлище – дугою й тремтить! Єсть! Він – короп! Ви ведете його до берега… Вудлище з ліскою – ходить по воді сюди, ходить воно і туди… Ось короп уже біля берега. Ось виткнулася його голова, ось уже видно його спину. Він рветься, вигинається, б'є хвостом, скручується бубликом, виривається… Але ви його не попускаєте, ведете… Ще крок – і він на березі… Серце у вас колотиться, дихаєте ви глибоко й прискорено. Ви вже бачите цього коропа або фаршированим, або маринованим, або просто смаженим, а з голови – юшку… Раптом – р-р-раз! лясь! – ви – смик! – гачок порожній, а короп, на мить отетерілий, ще стоїть перед вами… Які хвилини!…
