Читать «Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми» онлайн - страница 41
Олексій Кононенко
– Краще чашку вина…
Пише син листа матері з в'язниці: «Оце лежу зараз біля параші, пишу листа і мрію про волю…» Мати пише синові: «Якщо Параша тебе любить, то одружуйся…»
Теща телефонує зятю:
– У мене кішечка на дерево вилізла! Порятуй!
– Та не переживайте так! Сама злізе…
– А як не злізе? Вона ж там з голоду помре!
– Мамо, ви коли-небудь бачили на дереві скелет кішки?
Зять скаржиться тещі:
– Ваша доня дістає мене, що їй нічого одягнути! Це мені нічого надіти, а не їй!
– Та вона ж – жінка!
– Правильно! Коли жінка каже, що нема що одягнути, значить у неї закінчилися нові речі! А коли чоловік таке каже, значить, закінчився чистий одяг…
До тещі прибули на гостини донька з чоловіком. Теща:
– Навіщо ви на подарунки витрачалися? Краще б самі не приїжджали…
В купе поїзда:
– Дивлюсь я нас вас і дивуюсь: якби не вуса – ви точно моя теща!
– Де ж у мене вуса?!
– У неї вуса!
Доня телефонує мамі серед ночі:
– Мамо! Вже друга година ночі, а чоловіка немає! Напевно він мені зраджує!
– Ти не хвилюйся так, доню, може, він просто під машину попав!
– Петре, як працюється?
– Як у лісі! Начальник – дуб, підлеглі – пеньки, папери – липа!.. А ти як живеш?
– Як у казці! Жінка – відьма, теща – Баба Яга, сусідка – Василіса Прекрасна, а її чоловік – Іванко – дурник!
– Коли я був холостяком, я з великою недовірою ставився до шлюбу. Я відчував себе боксером, який чекає підступного удару…
– А як оженився?
– Досі дивуюся, як же умудрився пропустити той удар?!
Теща живе далеко. Приїхала в гості. Зять з такої радості загуляв з приятелями. Мама з донею вечеряють.
– Ти, мамо, не дивуйся, він завжди пізно додому вертає.
– І що каже?
– Та… локшину мені на вуха кожного разу чіпляє!
– А ти?
– А я йому ту локшину на роги намотую!
– Як живете, доню? – телефонує мама.
– Я – нормально. Діти доглянуті. А чоловік… Ніякого толку від нього!
– Тобто?
– Зверху покладу – засинає… Знизу покладу – задихається…
– Доню, збоку клади!
– Ет, мамо! Пробувала – телевізор дивиться!
Хоронять тещу, а зятя все немає. Родичі нервують, особливо доня покійної, його дружина. Аж коли вже намірилися домовину опускати, біжить увесь змилений зять до домовини і щось тикає в ноги покійній.
– Де ти ходиш?! – шипить дружина.
– Усеньке місто оббіг – ніде квітів не було. Так я їй шоколадку купив, вона так любила!
Сварка в Одеському дворику:
– Ким ти себе несеш?! Ти навіть не знаєш, хто твої мати і бабця!
– Про моїх кажуть різне, наприклад, що моя бабця – це ти!
– Що це ти, Василю, якийсь напружений, задумливий?
– Та, розумієш, думки обсіли… Тут моя колишня дружина розійшлася з третім чоловіком ізнову вийшла за першого… А я був у неї другим…
Одеський дворик:
– Моя донечка позувала відомому майстру пензля! Він творить полотно «Єва і змія».
– А з кого малює Єву?
Зять:
– Мамо, а чому ж у вас буряки не ростуть?
Теща:
– Так… Не садимо.
– А чому ж не садите?
– Так… Не ростуть.
– Ви переїхали в нову квартиру? Як почуваєтесь?
– Спочатку було дуже зле! Місця собі не знаходив! Теща діставала!
– А зараз?
– Вже нормально. Вона перезнайомилась із сусідами і тепер свариться з ними.
