Читать «Тарас Шевченко та його доба. Том 2» онлайн - страница 452

512

Якого саме Дарагана має на увазі Шевченко – невідомо. Можливо, це Максим Якович Дараган, який у 1834 р. закінчив Ніжинську гімназію (служив у міністерстві державних маєтків) і з яким Шевченко міг зустрічатися у знайомих. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 389.)

513

Григорій Карпович Михайлов (1814 – 1867) – російський художник, учень і послідовник Венеціанова, академік Петербурзької академії мистецтв (з 1855 р.). Вчився разом з Шевченком у К. Брюллова. Автор жанрових картин, портретів, інтер’єрів. Шевченко не раз згадував Михайлова у повісті «Художник» і в « Щоденнику» як свого товариша по Академії й улюбленого учня К. Брюллова. (Там само. Т. 1. С. 404.)

514

Іван Максимович Скобелєв (1778 – 1849) – письменник реакційного напряму, генерал. Писав у жартівливо-розповідній манері під псевдонімом «Русский инвалид». З 1849 р. – комендант Петропавловської фортеці. Шевченко знав Скобелєва особисто і в листі до Г. Тарновського 26.І.1843 р. писав, що Скобелєв «випросив» у нього картину, намальовану минулого літа. Яка це була картина і де вона тепер, невідомо. В «Щоденнику» 8.VII.1857 р. Шевченко згадував «известного балагура Русского, инвалида Скобелева». (Шевченківський словник. Т. 2. С. 214.)

515

«Катерина» (полотно, олія), що її намалював Шевченко влітку 1842 р. в Петербурзі… Картину виконано на тему однойменної поеми, яка на той час була вже широко відомою. В живописному полотні художник не прагнув ілюструвати свій власний поетичний твір, а дав темі нове ідейнообразне трактування.

Використавши сюжет поеми, Шевченко намалював видатний твір побутового жанру, вперше в українському образотворчому мистецтві наповнивши його соціально-викривальним змістом. Спираючись на досягнення в живописі брюлловської школи, зокрема перебуваючи ще під впливом романтичних захоплень свого вчителя, він і темою соціальної несправедливості, і утвердженням моральної краси й чистоти простої української дівчини-селянки й елементами правдивої, предметно переконливої зображувальної мови (особливо у трактуванні колоритної фігури діда-ложкаря біля куреня) закладав основи критичного реалізму в українському мистецтві. Картина сповнена глибокого ліризму, палких почуттів і любові до простої людини, співчуття до її страждань. З великою майстерністю в ній відтворено характерний український пейзаж, холоднувате тло якого в контрасті зі світлими і яскравими акцентами в одягу дівчини (білосніжна сорочка, барвиста плахта й червоні фартух і стрічки) посилюють емоційний лад твору. Картина стала одним з найпопулярніших творів українського живопису. Зберігається в Домі-музеї Шевченка. (Там само. Т. 1. С. 284 – 285.)