Читать «Сліди на піску» онлайн - страница 173
Роман Іванович Іваничук
Мої несподівані гості повернулися в Сполучені Штати, які стали їхньою батьківщиною, а на рідній землі залишилися після них сліди на піску, як вітер часу змете, завіє, – Ервін перестав бути українцем. Зате його батько залишив в Україні сліди вічні – такі сліди залишаються на вологому такирі, й ті відбитки ніколи не зітре час.
Та на цьому ще не закінчується моя пошукова стаття.
Обіцяна мною в дитинстві помста за стрийка Михайла довершилася аж у червні 2004 року: книжка «14 місяців на Землі Франца-Йосифа», яка пролежала сімдесят літ у батьковій, а потім у моїй бібліотеці і яку я подарував Ервінові, – в перекладі сусідки Берґманів пані Ярослави Атаманенко побачила світ англійською мовою у видавництві «Національна бібліотека Канади».
Не дав я безслідно пропасти славному імені, й дослідники Арктики можуть тепер дізнатися, хто з українців першим вийшов у крайні північні широти.
Мій стрийко випередив виправу російського дослідника Івана Папаніна до Північного полюса 1937–1938 років на цілих п’ять літ. І яка ж кривда діймає серце: начальником Першої полярної експедиції мав стати не І. Папанін, а український вчений-геоморфолог Михайло Іваничук.
Кісмет. Доля!
VI
Ми часто шукаємо патріотів по всьому світу, не здогадуючись, що вони часто знаходяться поруч…
Директор Пилипівської середньої школи Михайло Герман прислав мені листа, в якому повідомляв, що має намір встановити на стіні школи меморіальну дошку на честь видатного українського вченого Михайла Іваничука.
Це свято відбулося при великому сільському зборі у травні 2012 року. У своєму виступі я славив стрийка й каявся за те, що кілька років тому видав брошуру з біографією Михайла Іваничука і його сина Ервіна Берґмана під заголовком «Сліди на піску». Проте й нині залишаю цей заголовок незмінним.
Ніщо ж на світі марно не пропадає – стрийко Михайло залишив свій слід, відбитим у бронзі. І ще я згадав у своїй промові пилипівську вчительку Юлію Шубертівну, яка за власні кошти посилала на навчання в Коломийську гімназію здібних учнів із незаможних сімей, серед яких були стрийко Михайло і мій батько. За Першої світової війни її, запідозрену в москвофільстві, австріяки заслали до Талергофа, де вона й загинула. І я попросив у пана Германа, щоб за мій кошт він встановив на стіні школи, поруч із Михайловою, ще одну меморіальну таблицю, присвячену славній Учительці.
Сліди на піску залишають комахи, люди вкарбовують їх у граніт.
Примечания
1
Переклад Андрія Содомори.
2
Зупиніться, не стріляйте!
3
Це мій військовий товариш!
4
Сорок чоловік, шість коней
5
Усе в порядку (нім.).
6
