Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 13

Ігор дістає з кишені запальничку, в якій було трохи бензину.

— …ось такого розміру. Ось що я мав би зробити, коли побачив, що Єва від мене йде. Примусити її затриматися зі своїм остаточним рішенням, обміркувати його ще раз, зважити всі можливі наслідки. Коли людина починає думати над тим рішенням, яке вона ухвалила, вона зрештою починає вагатися, потрібна неабияка мужність для того, щоб зробити остаточний крок. Але я був гордий, я вірив у те, що вона скоро отямиться, зрозуміє свою помилку. Я переконаний, що вона вже кається, що хоче повернутися. Але для цього мені треба зруйнувати кілька світів…

Вираз його обличчя змінився, й Олівія тепер не бачила нічого кумедного в цій історії. Вона підвелася.

— Пробачте, але я повинна працювати.

— Але ж я тобі заплатив за те, щоб ти мене вислухала.

Я заплатив тобі за весь твій робочий день.

Вона засунула руку до сумочки, щоб повернути йому гроші, які він їй заплатив, і в цю мить побачила пістолет, націлений їй у обличчя.

— Сядь.

Її першим поривом було кинутися навтіки. Літнє подружжя повільно наближалося.

— Не втікай, — попередив він, ніби прочитавши її думки. — Я не стрілятиму, якщо ти сядеш і вислухаєш мене до кінця. Якщо ти нічого не робитимеш і в усьому підкорятимешся мені, то присягаюся, що стріляти не буду.

У голові Олівії промайнули кілька можливих рішень. Кинутись, петляючи, навтіки було першим із них. Проте вона відчула, що ноги в неї обм’якли.

— Сядь, — повторив чоловік. — Я не стрілятиму, якщо зробиш усе, що я тобі накажу. Обіцяю.

Атож. Було б безумством стріляти з пістолета посеред сонячного ранку, коли на вулиці вже з’явилися перші автомобілі, люди йдуть на пляж, вуличний рух стає дедалі густішим, перехожі вже виходять на набережну. Та все ж краще виконати все, що наказує цей чоловік, — тим більше, що в неї нема іншого виходу. Вона майже знепритомніла від страху. Вона сідає. Тепер треба лише показати йому, що вона не становить для нього загрози, вислухати всі ремствування цього покинутого чоловіка, переконати його в тому, що вона нічого не знає й нічого не бачила, а коли з’явиться поліціянт, що робитиме свій звичний обхід, упасти на землю й покликати на допомогу.

— Я точно знаю, що ти в цю мить відчуваєш, — у голосі чоловіка прозвучали заспокійливі нотки. — Симптоми страху не змінювалися від ночі часів. Так було, коли людські створіння зустрічалися з дикими хижаками, і так відбувається сьогодні. Щоб уникнути втрати крові, організм відганяє її вглиб від шкіри — і тому обличчя стає блідим. Нутрощі розм’якають і викидають із себе все зайве, щоб не допустити отруєння організму токсичними речовинами. Тіло знерухомлюється в перші хвилини, щоб не спровокувати хижака до нападу, який може напасти, помітивши найменший підозрілий порух.