Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 14

«Усе це мені сниться», — подумала Олівія. Вона подумала про своїх батьків, які мали бути тут сьогодні вранці, але затрималися, бо всю ніч працювали у своїй ювелірній майстерні, готуючи вироби для продажу на наступний день. Лише кілька годин тому вона кохалася зі своїм коханим, якого вважала чоловіком свого життя, хоч він і знущався з неї вряди-годи. Вони навіть досягли одночасного оргазму, чого не відбувалося з ними давно. Після вранішньої кави вона навіть не захотіла сьогодні приймати душ — такою вільною, сповненою енергії та задоволеною життям вона себе почувала.

Ні, такого з нею просто не може відбуватися. Вона повинна заспокоїтися, опанувати себе.

— Гаразд, я нікуди не піду. Ви купили весь мій товар, тож я готова поговорити з вами.

Він упирає дуло пістолета їй у бік. Літнє подружжя вже зовсім близько, воно проминає їх і дивиться на них, але нічого не помічає. Вони бачать дочку португальця, яка сидить там, де й завжди, й у своєму звичному стилі зваблює чергового чоловіка, мружачи очі та обдаровуючи його по-дитячому наївною усмішкою. Вони не вперше бачать її поруч із чужоземцем, чиє вбрання свідчить про те, що він чоловік багатий. Олівія дивиться на них невідривним поглядом, так ніби очима можна сказати все. Чоловік, що сидить поруч із нею, весело каже:

— Доброго дня!

Літнє подружжя проминає їх без жодного слова, вони не звикли ані розмовляти з чужоземцями, ані вітатися з вуличними торговками.

— Що ж, поговорімо, — порушує мовчанку росіянин. — Я, звичайно, не збираюся влаштовувати той безлад із вуличним рухом, то був лише приклад. Моя дружина довідається, що я тут, коли почне одержувати послання від мене. Не стану я також робити й найочевидніше, тобто намагатися зустрітися з нею, — я хочу домогтися, щоб вона сама прийшла до мене. У його останніх словах Олівія побачила вихід для себе.

— Я можу віднести їй послання від вас, якщо хочете. Ви тільки мені скажіть, у якому готелі вона зупинилася.

Ігор сміється.

— Тобі притаманна вада, якою наділені всі люди твого віку: ти вважаєш себе розумнішою за всіх інших. Як тільки я тебе відпущу звідси, ти підеш прямісінько до поліції. Кров у неї застигла. То вони сидітимуть на цій лаві протягом цілого дня? Він усе одно вистрелить, адже вона знає його в обличчя…

— Ви пообіцяли, що не станете стріляти.

— Ще раз обіцяю, що не стрілятиму, якщо ти поводитимешся як людина доросла й не вважатимеш мене за дурня. Атож, він має слушність. А показати себе людиною дорослою — це розповісти йому щось також про себе. Можливо, їй пощастить розбудити співчуття, яке завжди дрімає в душі кожного психа. Вона розповість йому, що й сама перебуває в такому становищі, хоч це й не зовсім буде правдою.

Повз них пробігає хлопець із навушниками у вухах, який навіть не завдав собі клопоту поглянути в їхній бік.

— Я живу з чоловіком, який перетворив моє життя на пекло, проте я неспроможна покинути його.