Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 11

— …якщо буде така можливість, звичайно. Іноді плани Бога не збігаються з нашими.

Він, схоже, пустив повз вуха її відповідь.

— На фестиваль приїздять лише мільйонери?

— Мільйонери, люди, які вважають себе мільйонерами, й ті, хто прагне стати мільйонером. У ці дні наше місто стає схоже на божевільню, усі вдають із себе казна-яких поважних персон — окрім тих, котрі й справді великі цяці. Вони значно приємніші, їм просто нема потреби кимось прикидатися й щось комусь доводити. Вони не завжди купують мої товари, але принаймні можуть мені всміхнутися, сказати кілька чемних і приємних слів, і я не бачу зневаги в їхніх поглядах, коли вони на мене дивляться. А ви, пане, що тут робите?

— Бог створив світ за шість днів. Але що таке світ? Це те, що ти або я бачимо. Щоразу, коли помирає якась людина, частина всесвіту руйнується. Усе те, що ця людина відчувала, переживала, споглядала, зникає разом із нею, як зникають сльози, коли на обличчя падають краплі дощу.

— «Коли на обличчя падають краплі дощу…» Атож, я бачила фільм, у якому хтось промовив ці слова. Я вже не пам’ятаю, який то був фільм.

— Але я приїхав сюди не плакати. Я приїхав сюди, щоб передати послання жінці, яку я кохаю. А для цього я повинен погасити кілька всесвітів або світів.

Замість злякатися цих слів, Олівія сміється. Адже цей навдивовижу приємний чоловік, добре вдягнений і який розмовляє добірною французькою мовою, зовсім не здається їй божевільним. Вона вже стомилася щодня чути одне й те саме: ви дуже гарна, ви варті більшого, скільки коштує ота річ, а скільки та, це дуже дорого, я трохи прогуляюся, а потім повернуся (ніхто, звісно, ніколи не повертався) і таке інше. А цей росіянин принаймні має почуття гумору.

— А навіщо вам руйнувати світ?

— Щоб відбудувати власний.

Олівія вже хотіла була сказати кілька втішних слів чоловікові, що сидів поруч із нею. Але вона боялася почути знамениту фразу: «Ви могли б наповнити сенсом моє життя», й на цьому розмова відразу урвалася б, бо вона мала зовсім інші плани на майбутнє. Крім того, було б ідіотською самовпевненістю з її боку повчати чоловіка, набагато старшого й набагато успішнішого, як він має долати свої труднощі. Вихід був у тому, щоб довідатися більше про його життя.

Зрештою, він заплатив їй — і заплатив добре — за її час.

– І як ви збираєтеся це робити?

— Тобі щось відомо про жаб?

— Про жаб? Він провадив:

— Деякі біологічні експерименти показують, що коли ми вкинемо жабу в резервуар, де вода має таку саму температуру, як і в тій водоймі, де вона жила, то вона сидітиме, не зворухнувшись, протягом усього часу, поки ми нагріватимемо воду. Жаба не реагує на поступове підвищення температури, на зміну середовища й помирає, коли вода закипає, роздута й щаслива. Проте інша жаба, яку ми вкинемо в резервуар із водою, яка вже кипить, негайно вистрибне з нього, напівобварена, але жива.

— До Олівії не відразу доходить, який це може мати зв’язок зі зруйнуванням світу, а Ігор далі розмотує низку своїх міркувань:

— Я поводився достоту так, як та зварена жаба. Не помічав, як змінюється моє середовище. Вважав, що все гаразд, що біль ущухне, це лише питання часу. Я був готовий померти, бо втратив найважливіше в моєму житті й замість реагувати варився у воді, яка щохвилини нагрівалася.