Читать «Розколоте небо» онлайн - страница 198

– Треба Андрія попросити нарвати.

– Ти гадаєш, це так просто? – хмикнула Ольга. – Діти й на верхівках дерев зщипують.

– Десь та нарве, – сказала Варя. – Щавель теж повищипували усюди до землі, але ж приносив трохи, я варила борщ, забілювала молоком, діти їли.

– Уже починає підніматися кінський щавель біля озера, на луках, з нього теж можна щось приготувати, але чула від людей, що від нього одразу жовтіють зуби, болять і кришаться.

– Тоді не буду дітям давати. Щоправда, від лободи їм не краще. Нагодую їх вареною лободою, і такий пронос починається, без кінця по ногах тече жовте, та й животи одразу починають пухнути, – пожалілася Варя.

– А ти все одно суши лободу, а як висохне, перетирай на борошно, от і буде з чого пекти маторжаники! – порадила Ольга. – І листя липи піде, теж суши на борошно. Згодиться. Ще варять коріння лопухів, але та бовтанка дуже вже гірка!

– Стільки страв, не знаєш, що і готувати! – сумно пожартувала Варя.

– Мало не забула! – Ольга ляснула долонею по коліну. – У маторжаники чи оладки, зви як хочеш, можна додавати мох із дерев, тоді вони пухкі будуть, як на соді!

Грюкнули двері, й зайшов осяяний усмішкою Андрій.

– А що я приніс! – радісно сповістив він. – Справжню картоплю і кропиву!

– У нас справжнє свято! – сказала Варя. – Зварю я для вас усіх борщ із картоплею і кропивою!

– Дітям залиш картоплю, – прошепотіла їй Ольга. – Борщ звари з лушпинням.

Андрій пішов до дітей. Він взяв на руки Сашка, а Маргаритка сама всілася йому на коліно.

– Ти приніс ховрашка? – спитала, хитро примруживши оченята-намистинки.

– Не спіймався сьогодні ховрашок, – відповів він.

– А коли спіймається?

– Скоро. Я заллю у його нірку водичку, він злякається, вилізе, а я його хап! І принесу Маргаритці.

– Не обдуриш? – допитується і в очі зазирає.

– Я колись тебе дурив?

Доки Андрій бавився з дітьми, Варя заходилася готувати борщ.

– Ледь не забула розповісти новину, – сказала Ольга, яка вже збиралася йти додому.

– Яку?

– Я ж тобі казала, що наприкінці березня розпустили актив?

– Так. До мене вони навідувалися востаннє в середині березня. Я тоді зварила юшку з конячим м’ясом, поклала у миску кілька шматочків, щоб дітей погодувати. А воно так смерділо карболкою, що носа не навернеш, – згадала Варя. – І саме тоді «червона мітла» увірвалася у хату. Почали нишпорити усюди, заглянули, як ворони у кістку, в кожний глечик – усюди порожньо. Тоді Ганна, грець би її вхопив, підійшла до столу, викинула м’ясо на долівку ще й ногою потоптала. «Не можна, – каже, – таку гидоту дітям давати».

– Її грець уже вхопив, – сповістила Ольга. – Жирувала, каталася як сир у маслі, та не все ж коту масляна. Як поперли активістів на роботу, так вона швидко змарніла. То була гладка як бочка, а то стала як скелет і незабаром почала блювати кров’ю. З тиждень вдома прохарчала кров’ю, і все. Кажуть, кров лилася з неї струмком. Напилася людської крові стільки, що аж із рота полилася!