Читать «Розколоте небо» онлайн - страница 197

До Варі Лупіков не навідався – не колгоспниця, тож у неї залишилися батьківські жорна. У Ольги їх відібрали, тому вона часто приходила молоти на Вариних. В основному сестри подрібнювали на борошно порожні початки кукурудзи і тирсу з дерев. Використовували і лушпиння картоплі. Все, що можна було, перетиралося, змішувалося, додавалася полова або крихітка борошна, і пеклися коржики-маторжаники. А щоб не так розпадалися, призвичаїлися додавати перетерту кору липи, тоді вони хоч якось тримали форму. Маторжаники неможливо було розжувати, тому доводилося відкушувати і одразу запивати водою, щоб проковтнути. Ольга іноді приносила борошно, яке потрошечку додавала у страви.

Ледь скресла крига на озері, люд посунув туди. З крижаної води діставали мідії. Андрій приносив їх Варі, сам підсмажував на пательні, щоб вони розкрилися, і витягав справжнє м’ясо. Варя сама не їла мідій – залишала дітям. Їм варила «суп» – бовтанку з картопляного лушпиння, зафарбовану борошном, а інколи й краплею справжнього молока.

Люди з надією чекали на прихід весни, але ослаблений організм багатьох, хто пережив зиму, не витримував таку їжу. Вони мерли, не дочекавшись ані зелені, ні жаданої городини. Протягом голодної зими з’їли запаси до решти, тож скрутно було всім. Ловили в капкани усяку живність, але до весни не залишилося навіть ворон, не кажучи вже про горобців, яких давно виловили під стріхами.

Варя боролася за кожен день життя своїх дітей. Залишаючи їм харчі, вона потайки від Андрія терла стебла соняшників, які завалялися на городі, запарювала і їла. Страва не мала смаку, але й не була гидкою. Іноді вона варила дітям по кілька зерен пшениці, які колись дала сестра, розуміючи, що навіть в одній зернині може триматися ціле життя.

Ті, хто ще залишався живим, з нетерпінням чекали весни. А вона десь забарилася…

Розділ 89

– Дивись, що я вам принесла! – Ольга із задоволеною усмішкою поклала торбинку на стіл. – Тут картопля, щоправда, приморожена, бо перезимувала у землі. А ще там хвостики буряків!

– Де ти взяла? – здивовано запитала Варя, розкриваючи торбинку.

– Почали орати землю, і Сушко дозволив збирати картоплю і буряки, які залишилися у землі, – пояснила сестра. – Ти б бачила, скільки людей повзає по полю! Ми з Іваном хлопців підняли й побігли усі туди. Як бачиш, недаремно!

– Я навіть не знаю, що сказати, – Варя розгубилася від такого «багатства».

– Тепер розкажу рецепт нової страви – від людей почула. З картоплі можна зварити дітям ріденький суп, а лушпиння перетерти, додати початки з качанів кукурудзи, потовкти все разом, і можна пекти ліпеники. Щоправда, вони розпадаються і гіркуваті на смак, але ж можна додати липкої кори липи, а якщо потерти хвостик буряка, то вийдуть солодкі оладки. Знаєш, як їх ще називають? – Ольга посміхнулася. – Тошнотики! І вигадав хтось! До речі, вже є листя липи, тож можу поділитися, як пекти з них маторжаники. Та що там розказувати! Те ж саме з додаванням листя липи, воно хоча б смачне.