Читать «Руденька» онлайн - страница 70

P. S. Мені сподобається готель. Це буде моя перша поїздка до Туреччини. До цього я була практично в усіх містах Європи і Америки, але в Туреччині – ніколи… Готель «Marty Myra»… маленьке село Текирова… море, сосни, теплий пісок і повітря, що приємно обпікає… Першого ж вечора, коли вечерятиму з чоловіком, який на той момент буде готовий заради мене на все, я побачу худого-худющого хлопця, який добряче накульгуватиме… Він виходитиме на вулицю з ресторану через розчинені навстіж двері, просто біля нашого столика… Я зможу розгледіти Його обличчя. І перекину на білу майку тарілку спагеті «Болоньєзе». Турецькі офіціанти кинуться радісно витирати мене, примовляючи, що «не варто так засмучуватися через забруднену майку». Гліб ніжно обійме мене, і я заплачу ще дужче…

P. P. S. Коли години дорівнюють хвилинам – загадуйте бажання. Вони збуваються. Після зустрічі в турецькому готелі я більше з Ним не розлучуся. Він залишить мені e-mail, який на тривалий час стане єдиним способом спілкування з Ним.

5 жовтня 2004 року

Прощай Прощайте

Солнцу перерезали горло…

Ґійом Аполлінер

Ми з Анею під час пар сиділи в кафе на другому поверсі торгово-розважального центру «Grand Plaza»… У руці я міцно стискала годинник… мені хотілося його розчавити… знищити час… хоча він і так зупинився… Крізь панорамні вікна було видно центральний проспект… на столику перед нами вже годину стояли тарілки з яблучним штруделем… Ми не розмовляли… не їли… За вікном було темно… похмуро… мені це подобалось. Небо затягнуло хмарами: у сонця не було шансів. Аж раптом воно прорвалося крізь хмари… і перемогло небо. Я відчувала, що зараз знову почнеться істерика… потекли сльози. Я більше не могла дивитися на сонце… Мені здавалося, що воно мене зрадило… Зрадницьке сонце… та як ти смієш показуватись мені на очі… яке ти маєш право… зараз… сьогодні… у таку мить?… Невже ти не знаєш, що я дивлюся на тебе тільки завдяки Йому? невже ти цього не знаєш і не розумієш?… Ти знаєш, що з Ним… ти знаєш, як Він?… Нічого ти не знаєш… і не розумієш… Твої промені… дурні і криві… я не хочу тебе більше бачити… без Нього не хочу.

– Дівчинко моя, може, поїси? – Анька намагалася говорити спокійно, але її голос тремтів.