Читать «Руденька» онлайн - страница 58

Ми приїхали на аеродром, який знаходився практично на виїзді з міста. Годинник у моїй машині показував 17.20. Зі мною в авто було ще дві людини: Еля і талановитий фотограф Сергій, якому випала честь зняти нашу повітряну прогулянку. Я привіталася з пілотами і звернула увагу на ще один чорний «брабус», що стояв посеред поля. Його власники влаштували невеличкий пікнік у відкритому багажнику. У них був чудовий настрій, і вони запросили нас приєднатися до гурту з ними… Андрій їх знав, я – ні. Але пілоти сказали, що «мені пощастило», бо ці хлопці були засновниками одного відомого українського солодкого бренду… і власниками повітряної кулі з логотипом їхньої компанії. Це означало, що мої старання все ж винагородила пані Удача… і ми полетимо на двох кулях. Я раділа доти, поки Андрію не подзвонили і не зіпсували настрій. Він нервово ходив полем і на когось кричав, що бувало з ним украй рідко… Потім пролунав ще один дзвінок… і ще один… Його настрій був далеко не найкращим… Моє ранкове передчуття знову далося взнаки… і остаточно оволоділо мною, коли один з пілотів тихенько відвів мене вбік і промовив:

– Юлю… не знаю… як вам сказати… але один балон вашої кулі сифонить…

– Зрозумілою мовою, Владе, – швидко відповіла я. – Що це означає? Що куля може впасти на землю?

– Ну… можна сказати й так… Краще не летіти… – він терся-м’явся.

– Владе, не грайтеся зі мною. Ви бачили Андріїв настрій? З балоном можна щось зробити? Замінити? Я не збираюся випробовувати долю. – Я поглядала на Андрія, який усе ще гуляв полем і кричав на когось у слухавку.

– Можна… але це потребуватиме певного часу. Я спробую домовитися з хлопцями. – Він кинув погляд у бік «брабуса» з відкритим багажником.

– Якщо треба – я домовлюся. Тільки не змушуйте мене повідомляти Андрія, що ми не летимо.

– Я вас зрозумів, Юлечко, – сказав Влад і попрямував до хлопців.

Я тихенько пояснила ситуацію Елі. Вона дивилася на мене перелякано. Вона, так само як і я, спостерігала за метаморфозами в Андрієвому настрої. Годинник показував 17.46…

За кілька хвилин пролунав дзвінок від Влада, який радісно повідомив, що хлопці пішли мені назустріч і віддали свій запасний балон. Він попросив нас від’їхати ближче до дороги, почекати десять хвилин, поки замінять балон у нашій кулі… і готуватися до польоту.