Читать «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя» онлайн - страница 55

На мить її охопила паніка. Вона отримувала гроші щомісяця через банк і тривалий час не мала від стрийка жодної вістки. Неможливо, щоб він не жив. Дивно, що саме це перш за все спало на думку! Може, виїхав, мешкає деінде. Ліліан поцікавилася в готелі про адресну книжку. У них була тільки стара, з першого року війни, а нова телефонна книжка ще не з’явилася. Крім того, в Парижі бракувало вугілля. Увечері в кімнаті робилося холодно. Ліліан накинула плащ. Добре, що, покидаючи санаторій, прихопила кілька вовняних речей. Думала, що комусь їх тут подарує. Тепер була задоволена, що має їх. Сірі, брудні сутінки починали вповзати у вікно. Ліліан покупалася, щоб зігрітися, і лягла в ліжко. Уперше, відколи виїхала, вона була сама. Уперше віддавна справді була сама. Грошей їй могло вистачити найбільше на тиждень. Разом із темрявою знову з’явилася паніка. Хтозна, де був тепер її стрийко. Може, з ним щось сталося, а може, помер. Може, й Клерфе зник уже в цьому невідомому місті, переїхав до іншого готелю, почав інше життя, і вона теж про нього більше ніколи не почує. Ліліан морозило. Романтика швидко зникла перед фактом холоду й самотності. У теплій клітці санаторію зараз тихо дзенькали рури центрального опалення.

Хтось постукав. За дверима стояв готельний посланець із двома згортками. В одному з них були квіти. Мабуть, від Клерфе. Вона швидко тицьнула хлопцеві в тьмяному приміщенні завеликі чайові. У другому згортку була вовняна ковдра. «Думаю, що може тобі знадобитися, – писав Клерфе. – У Парижі й далі бракує вугілля». Ліліан розстелила ковдру. З неї випали дві невеликі коробки. В обох були лампочки. «Французькі готелярі завжди заощаджують на світлі, – коментував Клерфе ще один подарунок. – Якщо замінити лампочки, які є у твоїй кімнаті, новими, світло відразу стане удвічі яснішим».

Ліліан послухалася його поради. Принаймні мепер вона могла читати. Посланець приніс їй газету. Зазирнула в неї, але за хвильку відклала. Це все вже її не обходило. Вона ніколи не дізнається, хто наступного року стане президентом, ані які партії засідатимуть у парламенті. Зрештою, це її й не цікавило, вона вся просякла спрагою життя. Власного життя.

Вона одягнулася. У неї збереглася остання адреса стрийка, півроку тому вона отримала від нього листа з цією адресою. Треба поїхати туди й розпитати.

Виявилося, що стрийко мешкав за старою адресою, він відмовився лише від телефону.

– Твої гроші? – запитав він. – Як хочеш. Я посилав їх тобі щомісяця в Швейцарію, дуже важко було отримати дозвіл на пересилання. Я можу виплачувати їх тобі щомісяця тут, у Франції. На яку адресу пересилати?

– Я не хочу отримувати їх щомісяця. Я хочу забрати все відразу.

– Навіщо?

– Хочу купити собі різне вбрання.

Старий витріщив на неї очі.

– Ти так сама, як і твій батько. Якби він…

– Він не живе, стрийку Ґастоне.

Ґастон поглянув на свої великі бліді долоні.

– Ти не маєш надто багато грошей. Що ти збираєшся тут робити? Господи, якби я мав таке щастя жити в Швейцарії!