Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 48

За хвилину позад нас у яру почали розриватись гранати. Але вони теж не робили нам шкоди. Ми повземо аж під вершок скелі і звідтам кидаємо гранати, які падають у самі ворожі становища. Знову зойки ранених. З криком «слава» ми вилазимо на вершок. Ворог починає утікати. Польські вояки так були здезорієнтовані, що один з них забіг на праве крило нашої сотні, а то перша чота була у польських уніформах, — запитав: «Ктура то компанія?»

Заднє забезпечення долучається до сотні. На його місці к-p Громенко залишає іншу чоту, бо ворог зібрав свої недобитки, скріпив їх новими силами й заходить ззаду.

У нас стан добрий. Убитих між нами немає. Подаємось на край лісу, щоб зорієнтуватись, куди відступати. Бачимо, як в яру, який лучив один комплекс лісу з другим, збились ворожі вояки і утікають в другий ліс. Командир дає наказ: «Кулемети на становища і сильний вогонь!»

Заклекотали знову наші кулемети. Звертаємо ліворуч. Там думаємо перейти головне шосе, яке провадить з Перемишля до Сянока, і переправитись в більший ліс. Ворог іде слідом за нами. Вже наше заднє забезпечення відкрило вогонь. Подають по зв'язку, що одного з наших поранено в руку. За кілька хвилин вже і другого важко ранено. З раненими відходити не легко. О год. 2-ій пополудні підходимо до шосе. Переднє забезпечення повідомляє, що з другої сторони шосе є ворожі застави. Видко, ворог добре приготовився до облави і скупчив великі сили. Перейти неможливо, бо ворог окопався. Ззаду теж почався наступ на наші частини. Командир дає наказ посуватись направо краєм лісу, там на горбку займати становища і боронитись до вечора.

Сотня зайняла догідні становища і окопалась. Коли ми пішли праворуч, ворог стратив нас з очей і, не знайшовши наших слідів, повернув у інший бік. Незабаром над лісом почали кружляти літаки-«кукурудзяники» й обстрілювати нас зі скорострілів. Коли почало смеркатись, кожний з нас відітхнув з полегшею. Знаючи, що ми сховались десь в лісі й напевно будемо пробувати з нього вирватись, поляки ще за дня почали розставляти застави з артилерією, мінометами та скорострілами. Наш обсерватор вибрав собі місце на високому дереві.

Коли смерклось, командир дав наказ приготовитись до маршу. Треба було добре розвідати, щоб не наткнутись на ворожу заставу і перейти без сутички. Як на злість, місяць підійшов високо вгору і освітив все навколо. Сотня шнурком тихо вирушила в напрямку села Доброї. Час від часу передається наказ командира — бути тихо! Вийшли на край лісу, де з горбка вже видно село. Ідемо яром в сторону села, бо там напевно ворог найменше сподівається нашого переходу. Передня стежа підійшла до крайніх хат і натрапила на польську частину, але ворог не помітив її, і вона подалася назад. Посуваємось вправо. Стежа, перевіривши терен, подає знак, що в тому місці немає ворога. По рядах знову наказ: «Обережно й тихо маршувати!» Кожний насторожив уха, стискає в руках кріса. Хильцем переходимо поміж хати і опиняємось на другій стороні села. Ворог напевно й не припускав, щоб у таку місячну ніч ми могли переходити у нього під носом. «Слава Богу!» — можна було почути з уст не одного повстанця.