Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 50

Та не час роздумувати над болючою втратою. В небезпеці ще одно життя. Несемо друга до лісу. Він близько. Ситуація стає критичною, бо неможливо розложити вогонь: сірники замокли. Петро хворий на легені й в такому положенні треба числитися з його неминучою смертю. Але цього бути не може! Він скульптор, натхнений боротьбою УПА — він мусить ще виконати наказ Проводу. В першій мірі треба вернути йому свідомість. Ставлю його плечем до дерева і довго б'ю, б'ю! Це добре. Петро відкрив очі. Розглядаюся по околиці. У недалекій віддалі видно доми передмістя. Приходить рішення. Зайдемо в один із них, там огріємося і перебудемо день. Це одинокий рятунок. Вправді можуть нас видати, але краще згинути у боротьбі, як вмерти знеможеному у лісі.

Надворі світає. Підходимо. В одній віллі світло. Прямуємо туди. Стукіт в двері. Відчиняють і нагло: «Ах, так це бандерівці!» Вияснюючи в чому справа, заспокоюю їх. Добре серце господарів бере верх над страхом, і вони негайно починають рятувати Петра. Напувають його вином та гарячою кавою, а він, відзискавши втрачену вдруге по дорозі пам'ять, переляканими очима водить по кімнаті та по присутніх, зривається, хапає за ППШ, хоче стріляти. Відбираю з його рук зброю, садовлю у фотель, заспокоюю. Одержавши сухе білля переодягаємось. Але це ще не кінець. Мусимо перебути тут цілий день. Прошу господарів переховати нас. Вони бояться, в місті кватирує курінь чеського війська, сотня четників (поліція), а крім того звечора приїхало три авта партизанів-комуністів, призначених для боротьби з «фашистами». Я заспокоїв їх та вияснив, що великої небезпеки немає, що все залежить від них, якщо вони нікому не скажуть про наше перебування, то все скінчиться якнайкраще. Це їх в деякій мірі переконало. Вони запровадили нас на стрих недалеко обори, де ми зарилися в сіно й очікували, що принесе нам день. Ранок пройшов спокійно. Вполудне ми чули розмову під хатою четніка з дочкою господарів. Той розказував дівчині про «бандитів» під електрівнею і запитував, чи вона чого підозрілого не бачила. Одержавши відмовну відповідь, відійшов. Усміхнена господиня принесла нам добрий обід і розказала, як завзято шукають нас большевицькі посіпаки. Прийшов вечір. Ми врятовані! Подякувавши нашим милим захисникам, відходимо в морозну, темну ніч. Та вона нам не страшна. Ще лиш один крок, проскочимо чесько-німецький кордон і ми — у вільному світі.