Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 46

Таким підступним способом зловили большевики того, кого в відвертому бою не спроможні були знешкодити протягом багатьох літ. Типово по-московськи: підступом і зрадою. Та командир Бурлака виявився незламним і супроти всіх методів большевицького слідства. І під час слідства, і на судовій розправі, і під час смертної екзекуції над ним, він поводився мужньо і гідно, викликаючи тим подив і визнання героїзму українського революціонера.

Соколенко

Останній бій на рідній землі

Гарний весняний день 1947 року, день Святого Духа, — залишиться в моїй пам'яті назавжди. Тоді наша сотня прощалась з прекрасними Карпатами і з українськими селами, з яких польські та російські большевики вигнали їхніх господарів. Села зосталися безлюдними. Тільки головними шляхами Лемківщини чути було гуркіт автомашин, що вивозили награбоване майно наших селян.

Під охороною ночі повстанці вели розвідку, бо вже не було українського населення, яке допомагало їм, даючи потрібні відомості. Не легко було й роздобути харчі, бо ворог так щільно залляв ціле «Закерзоння», що тяжко було діставати харчі з підземних магазинів. Удень треба було постійно бути в бойовому, бо кожної хвилини можна було сподіватись наскоку.

Наша сотня оперувала в районі «Холодного Яру». Тому, що тут не було великих лісів, ми мусіли маневрувати, раз-у-раз змінюючи місця постою.

Теплого червневого вечора, з суботи на неділю, коло 200 вояків нашої сотні перемаршували з П'ятківського лісу під село Добрянку, Перемиського повіту, і закватирували на порослому деревами горбку. По дорозі, переходячи село Добрянку, стрільці роздобули трохи бараболі. А що в тому місці були підземні магазини з м'ясом, то приготовлялись дещо й зварити. У глибокому ярі кухарі знайшли відповідне місце, добре його замаскували і поробили з чатиння дахи, щоб дим не виходив угору, а розходився по лісі.

Почало заноситись на день. Службовий підстаршина повідомив, що обід, вечеря й снідання вже готові, щоб рої по черзі підходили до кухні. Решта сотні була в поготівлі. На горбку почався рух. Деякі стрільці ще спали, інші вже були готові і з їдункою чекали на свою чергу. Кухарі швидко роздавали їжу. Скінчивши їсти, замаскували місця, де були вогні, і долучились до сотні.

З-за обрію висунулось велике жовте коло і своїми першими променями освітило безлюдні села. Незабаром золоте проміння продерлося і до нас крізь чатиння густих ялиць.

Дехто з вояків відмовляв молитву, інші перевіряли зброю або заводили розмови. Панував святковий настрій. Курінний капелан отець Кадило повільним кроком переходив оборонну лінію, спинявся коло стрільців і повідомляв, що сьогодні — перший день Зелених Свят. Звичайно церковні й національні свята ми урочисто святкували. Робили престіл, отець Кадило убирав священичі ризи і під спів нашого маленького хору відправляв Службу Божу. Сьогодні ж у нашому таборі настрій був хоч святочний, але сумний. Не приготовляли престолу, і отець Кадило не в ризах, а в сірій шинелі обходив бойову лінію.