Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 45

Другого дня нам знову пощастило: ми наскочили несподівано на польський транспорт ранених, що здався нам без бою. Ранених і санітарів ми лишили в спокою, а зліквідували лише боївку, що охороняла транспорт, та сконфіскували багатий запас харчів.

На Лемківщині ми не задержувались довго. Хоч приймати бої нам приходилось раз-по-раз, ми вперто посувались до словацького кордону. В липні 1947 р. ми звели останній бій з поляками і перейшли польсько-словацький кордон. Тут зустріла нас чеська «руда армада», але чехи відвагою ні трохи не грішили. Вони стріляли лише здалека і ставали до бою лише тоді, коли бачили свою величезну перевагу. При безпосередньому зударі чехи відразу кидались врозтіч.

На Словаччині побачили ми зовсім інший світ. Наслідків «опіки» московського «старшого брата» тут ще не видно було. В порівнянні до умовин життя на українських землях, на Словаччині панували ще скрізь добробут і свобода. Московсько-большевицька система терору й провокації ще не в'їлась словакам в тіло. Не було ще тут і «ущасливлюючих» колгоспів. На полонинах пасли дівчата корови, співаючи безжурно веселі пісні, а в селах гостили нас привітні словачки смачними харчами. Словацьке населення поставилось до нас дуже прихильно, хоч і допитувалось, чому це ми так завзято воюємо проти «братів русів». До наших вияснень вони прислухались уважно.

Та Москва не випустила нас із своєї опіки і тут. Проти нас змобілізовано, на доручення московських комісарів і під їхнім керівництвом, колишніх чеських та словацьких комуністичних партизанів та заставлено переслідувати нас словацьку і чеську поліцію.

Наша сотня по якомусь часі розчленувалась на менші частини. Наш відділ після низки боїв і пригод добився нарешті щасливо до американської зони Німеччини.

Не пощастило в тому останньому рейді самому нашому командирові — Бурлаці. Досі він був наче характерник: з найбільших боїв виходив живий і здоровий, хоч завжди першим ішов у бій і останнім відступав, і з кожного, навіть найбільш безвиглядного положення він умів знайти щасливий вихід. І тут, на Словаччині, він зумів прорвати кожне оточення й виминути кожну засідку ворожого війська. Аж врешті удалось большевикам зловити його при помочі нікчемного підступу. До крайніх хат села під лісом, де спинився був відділ к-ра Бурлаки, вони підіслали своїх вишколених партизанок, що перебрали там ролю господинь. Ситуація в тих околицях була тоді непевна і командир Бурлака, бажаючи не наражати на небезпеку когось із стрільців, вибрався з лісу до села за харчами та в цілях розвідки сам особисто. Обережно зайшов він до одної з крайніх хат і, не припускаючи підступу, поставився з довір'ям до словачки, що прийняла його дуже гостинно і ще дала хліба та сала для хлопців. Та в момент, коли він виходив з хати, вона вхопила окритий залізний лом і ззаду вдарила його з усієї сили по голові, а тоді покликала умовленим сигналом окритих в селі комуністичних посіпак. Командир Бурлака упав від несподіваного удару зомлілий і прийшов до свідомості: щойно в руках червоних жандармів, закутий в кайдани.