Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 43

Скатований Мазепа сидів на середині човна спокійно, збайдужнілий, здавалося, на все, що діється кругом. Але, коли човен доплив до половини ріки, він нагло зірвався з криком «слава», ударив одного жовніра так, що той полетів у воду, і в секунді зробив те саме з другим, а тоді зловив обох тих, що веслували, за обшивку й скочив у воду, тягнучи їх за собою. Човен перевернувся і всі п'ятеро зникли під водою. В гладкому виконанні того одчайдушного плану помогло Мазепі те, що хвилі бистрої ріки й льодові криги кидали човном і змушували обох жовнірів, що з пістолями пильнували Мазепу, держатись весь час одною рукою човна.

Польські жовніри були тяжко вбрані, в зимових плащах, і скоро потопилися. Мазепа був без плаща і босий, а що найважніше — кріпкий, загартований і знаменитий пливак. Він проплив зо сто метрів під водою і виплив наверх, щоб вискочити на берег і скритися в прибережних лозах. Та смерть цим разом напосілась на нього. Сцену, що розігралася на середині ріки, бачили польські жовніри, що стояли по обох боках ріки. Вони скоро розбіглись обома берегами, щоб рятувати своїх товаришів, якщо котрийсь із них випливе наверх, та щоб ловити Мазепу. І, як тільки Мазепа вискочив з ріки на берег, заграли ворожі скоростріли й одна зі серій автомата скосила його. Мазепа впав знову в ріку, а каламутні хвилі забагрянились його червоною кров'ю.

Щойно через кілька днів, коли вода опала, знайшли селяни при березі ріки біля Грушівки тіло Мазепи. На горбі над Сяном між Грушівкою й Володжею похоронили ми нашого друга Мазепу, гордого сина Лемківщини, незламного бійця УПА, якого ні тортури, ані смерть не зневолили зрадити друзів і виявити ворогові тайни.

Кролик

Останні дні на закерзонні

Пам'ятаю, як сьогодні: була весняна пора 1947 року. Кожного ранку скиглив жалібно жайворонок, а в лісі дерева щойно починали розвиватися. Маленькі, зелені листочки вкривали гілля дерев. Лісові прогалини ставали все темніші й меншали.

В той час наш відділ УПА під командуванням командира Бурлаки кватирував в одному лісі у віддалі заледве 8 кілометрів від Перемишля.

Ранком одного дня вернулися наші розвідники з міста з дуже інтересною новиною: ціле місто вкрите жалібними прапорами, а мури заліплені жалібними повідомленнями про те, що «в вальце з лєсьнов бандов бандеровцуф згінол генерал Сьверчевскі».

Ця вістка дуже підбадьорила бійців УПА і, як оповідали наші розвідники, страшенно схвилювала поляків. Бо про приїзд генерала Свєрчевського як міністра оборони комуністичної Польщі на Закерзоння, щоб особисто керувати воєнними операціями проти УПА, з сумом сповіщала вся польська преса на Закерзонні, вихвалюючи його при тому як непересічно здібного й неустрашимого комуністичного командира в іспанській війні та цитуючи його чванькуваті заяви, що він за кілька днів винищить українських повстанців всіх до одного. До факту приїзду Свєрчевського на Закерзоння та до його заяв прив'язували дійсно велику вагу і поляки, і командування УПА, бо припускали, що Свєрчевський, бажаючи доказати своє геройство і свої військові здібності, кине на поле бою великі маси польського війська і гнатиме їх безустанно в бої, не числячись зовсім з власними втратами.