Читать «Інший дім» онлайн - страница 12
Оксана Лущевська
— Буду, — відповів так розгублено, наче я вперше в житті був гостем.
— Що? — вона показала мені рукою на шафу, куди треба було повісити куртку.
— Що-небудь.
— Добре, тоді йди обирай фільм, — Аліна вказала на вітальню. — Почувайся, як вдома. Я зараз!
«Почувайся як вдома?»
Я роззувся і пройшов до вітальні. Спочатку сів на крісло. Потім на диван. Оглядівся. Вітальня трохи нагадувала нашу. По кутках і на підвіконнях мама любила вішати чи розставляти вазони. Меблі були натерті до блиску. На журнальному столику не було звалиська газет, як у нас. Лінолеум вилискував.
Я почувався не в своїй тарілці. Особливо мене дратувало те, що після гри, як мені завжди здавалося, запах від мене був не дуже. І що дивного? Звичайно, у грі з тебе сходить сім потів, не менше. Тепер я хвилювався, що Аліна це помітить. Навіщо я погодився прийти? Краще б я навідався до неї іншим разом...
— Ти яке кіно любиш? Ти так і не сказав, — неочікувано гукнула Аліна з кухні і я аж стрепенувся.
«Вона просила вибрати фільм!»
Я підхопився й підійшов до полиці з DVD-дисками.
— А ти?
— Яке вибереш — таке й будемо дивитися!
Мені б якийсь трилер пішов. Але трилери, здається, не дуже подобаються дівчатам. Принаймні наші з Полею смаки завжди розходилися, якщо йшлося про музику чи кіно. Поля схожа на маму. Їм подавай романтику, комедію, драму, чи мультик. Напевно, й Аліні так само.
«Що ж подобається сестрі, якби згадати... Загалом, що тут є?»
Я став проводити пальцем по дисках: «Титанік», «Я, робот», «Ілюзіоніст», «Форест Гамп», «Гаррі Поттер», «Таксі», «Володар перснів», «Пірати Карибського моря»...
— То що? — Аліна увійшла до кімнати і подала мені склянку соку. — Зараз буде чай і канапки. Ти ж голодний?
— Ну... — мені хотілося під землю провалитися. Навіщо вона запитала. Звісно, після гри я міг би й бика проковтнути. — Мама там залишила плов. Підігріти?
— Ні, я в нормі, — щойно я це сказав, як у животі мені забурчало.
«Хоч би вона того не почула».
— То що дивимося? — наполягала Аліна.
— Може «Піратів»? — вирвалося в мене.
— Ум, можна...
«Коли ж прийдуть її батьки?» — подумав я, але в неї запитувати було незручно.
Що мені зараз робити? Ось вона — Аліна.
Сісти до неї ближче?
Взяти за руку?
Обійняти? Стриматися?
Я все ж трохи підсунувся до Аліни. Необережно сів на мобільник. Екран його засвітився.
«Полька?»
Я не міг прогнати думки про сестру.
— Зараз, — поглянув на Аліну, яка стурбовано кивнула. — Секунду...
Я набрав Польку.
«Поза зоною...»
«Полька! От якби вона не пішла з гри... От якби вона... Та що вона — все вона? Але якби не... то я б...»
Під час перегляду «Піратів» я наважився торкнутися Аліниної руки. І вона не відсахнулася. Навпаки: ніби випадково підсунула свою маленьку долоню ближче до моєї грубої. Тоді я нарешті припинив думати про Полю і про всі «якби».
Алінині батьки попередили, що повернуться майже вдосвіта. Я ще ніколи так довго не засиджувався. Було дивно, незвично. Скільки фільмів ми передивилися?
