Читать «Її сукня» онлайн - страница 71

— То що ж мені, в біса, робити?!! — скрикнув Денис, не витримавши шаленої лавини інформації — зовсім не тієї, яку волів тепер довідатися. В усьому сказаному не почув ні крихти заспокоєння, ні крихти надії на те, що можна чимось зарадити чи якось розплутати цей божевільний клубок; він зіскочив з дивана й нервово забігав по крамничці.

— Є один вихід! — по-змовницьки прорік антиквар з виглядом не лише поважного знавця історії давньогрецької міфології, а й фахівця з практичного окультизму.

— Який?!! — спинившись, видихнув розпашілий Денис.

Леонід значуще примружив очі й схилився над Денисовим вухом.

* * *

Ніч примарою наповзала на сонне місто. То мала бути одна з тих вельми темних ночей, коли навіть сяйво ліхтарів розчиняється у непроглядній пітьмі, що мовби саваном безжалісно огортає з усіх боків.

Денис підтюпцем ішов майже порожньою алеєю, засунувши в кишені плаща одубілі від вогкої прохолоди руки, й морщився від дрібної мряки, що нещадно сікла в обличчя. Хотів швидше дістатися додому, напитися якихось рятівних пігулок і залягти в ліжко. Може, зі сном усе минеться. Мусить минутись! Бо іншого виходу зараз не бачить. Те, що запропонував антиквар, настільки божевільне, що навіть думати про це не хочеться. Все мусить минутися мимоволі — так, як і з’явилося.

Знову відчувши запаморочення, заточився, вийнявши з кишень руки. Однак цього разу обіпертись не було об що, тому прихистком став асфальт, який прийняв його в свої мокрі, брудні й тверді обійми. Здерши шкіру на обличчі й руках, якийсь час приходив до тями, водночас з усіх сил притлумлюючи божевільні видіння, що нараз змінювались нападами збудження. Ці неконтрольовані хворобливі ерекції, ствердле начало яких теж із невеликою приємністю впиралось тепер у холодний асфальт, вже неймовірно дратували, проте не міг цього контролювати. Це ж було сильнішим від нього… сильнішим і… Ураз лице гріховно-вродливої жінки наблизилось до нього надто близько і Денис мимоволі відчув себе підлітком, котрий в період гормонального зашкалювання спізнавав нічної осороми. Зате одразу ж настало полегшення, в голові прояснилось. Перевів подих і поволі звівся на ноги.

— Чорт забирай!!! — щосили загорлав, відчуваючи на собі занепокоєно-перелякані погляди поодиноких перехожих, на які, втім, йому було начхати.

Клятий день! Такої ганьби його самолюбство ще не зазнавало! Вона з ним грається, грається ця клята жінка! Стоп. Жінка? Чи статуетка? Хто смикає ті невидимі мотузки, які рухають ним тепер? Чи може, це одне ціле?

Клята чортівня! Однак здається, дещо таки збагнув: хто б чи що б це не було, але воно знайшло його вразливе місце і глузує тепер з нього, от що! Всіх тих, хто мав стосунок до бісової статуетки і постраждав через неї, — антиквар стверджував! — усіх воно «било» по їхніх слабких місцях, по страхах, розпачах чи ж захопленнях. Ну, нічого. Він ще поквитається за це! Обов’язково поквитається, чорт забирай!!!