Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 82
Енн Тайлер
— Але тато нікого не шукав, — спокійно відповіла Дженні. Вона приклеїла перший пластир і потягнулась за другим. — Він не
— Знаєш, я все життя відчував себе непідходящим, — сказав Денні, — наче я якийсь… неправильний, наче мені чогось бракує. Але знаєш, Дженні, коли я працював улітку у Міннесоті, мій начальник говорив, що у мене гарне чуття. Ми встановлювали шафи, і я вигадав такий дизайнерський план, який мій бос назвав фантастичним. Він навіть запитав, чи не хочу я у майбутньому виготовляти меблі. Він казав, що у мене є талант. Чому ж мій батько цього не бачить?
— А далі що трапилося?
— Що ти маєш на увазі?
— Щодо того, щоб виготовляти меблі у майбутньому?
— А, це… Я вже не пам’ятаю. Думаю, ми почали займатися нудними речами, плінтусами чи щось типу того. Мені наскучило, і я звільнився.
Дженні зітхнула і зібрала обгортки від пластирів.
— Гаразд, Сьюзан, — сказала вона, — допоможи батьку вийти з кімнати.
Але коли Денні почав вставати, до кухні зайшов Стім із Норою позаду. Судячи з усього, він оговтався від падіння, але був блідим.
— Денні, — почав Стім, — я хочу вибачитися перед тобою.
— Йому справді дуже прикро, — додала Нора.
— Я не повинен був так гарячкувати, і я хочу заплатити за зіпсовану футболку.
Денні задоволено хмикнув, а Еббі, яка теж зайшла до кухні за ними — звісно, вона мала обов’язково бути тут присутньою ― сказала: «О, Стіме, не хвилюйся, пляму можна вивести порошком».
Денні голосно засміявся.
— Забудь, — сказав він Стімові, — будемо вважати, що нічого не трапилося.
— Дуже гарно з твого боку, — відповів Стім.
— Насправді мені навіть стало легше, що ти точно людина, — сказав Денні, — до сьогодні я навіть не думав, що у тебе є дух суперництва.
— Суперництва?
— Забудьмо про це, — сказав Денні і простягнув руку.
— Чому ти вважаєш, що я змагаюся з тобою? — спитав Стім.
Денні опустив руку.
— Облиш, — сказав Денні, — ти щойно напав на мене, бо я сказав, що допомагати батькам повинен я, а не ти. Хіба це не змагання?
— Дідько, — сказав Стім.
— Дуґласе! — скрикнула Нора.
Стім заїхав Денні в обличчя. Це був не дуже вдалий удар, рука ковзнула незграбно і криво, але цього було достатньо, щоб Денні впав назад. Із нижньої губи відразу потекла кров. Він приголомшено струсонув головою. Еббі голосно закричала:
— Припиніть! Будь ласка, досить!
—
А Сьюзан знову почала плакати і гризти нігті. На кухню вмить прибігли всі. Стім мав здивований вигляд, він подивився на свою руку, перевів погляд на Денні.
— Так, геть звідси, — знову сказала Дженні. — Що ж, спочатку слід промити рану і вияснити, чи потрібно накладати шви.
6
Спочатку Еббі дуже хвилювалася через майбутній візит до лікаря Вісса, але потім подумала: «Я зможу, я ж добре знайома з маминими фестонними ножицями „Вісс“». І вона згадала ці великі важкі ножиці, їхню товсту ручку, що неприємно тиснула на кісточку великого пальця, а ще той хрускіт, коли грубі зубці вгризаються у тканину.