Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 82

— Але тато нікого не шукав, — спокійно відповіла Дженні. Вона приклеїла перший пластир і потягнулась за другим. — Він не обирав Стіма для нашої сім’ї, просто так сталося.

— Знаєш, я все життя відчував себе непідходящим, — сказав Денні, — наче я якийсь… неправильний, наче мені чогось бракує. Але знаєш, Дженні, коли я працював улітку у Міннесоті, мій начальник говорив, що у мене гарне чуття. Ми встановлювали шафи, і я вигадав такий дизайнерський план, який мій бос назвав фантастичним. Він навіть запитав, чи не хочу я у майбутньому виготовляти меблі. Він казав, що у мене є талант. Чому ж мій батько цього не бачить?

— А далі що трапилося?

— Що ти маєш на увазі?

— Щодо того, щоб виготовляти меблі у майбутньому?

— А, це… Я вже не пам’ятаю. Думаю, ми почали займатися нудними речами, плінтусами чи щось типу того. Мені наскучило, і я звільнився.

Дженні зітхнула і зібрала обгортки від пластирів.

— Гаразд, Сьюзан, — сказала вона, — допоможи батьку вийти з кімнати.

Але коли Денні почав вставати, до кухні зайшов Стім із Норою позаду. Судячи з усього, він оговтався від падіння, але був блідим.

— Денні, — почав Стім, — я хочу вибачитися перед тобою.

— Йому справді дуже прикро, — додала Нора.

— Я не повинен був так гарячкувати, і я хочу заплатити за зіпсовану футболку.

Денні задоволено хмикнув, а Еббі, яка теж зайшла до кухні за ними — звісно, вона мала обов’язково бути тут присутньою ― сказала: «О, Стіме, не хвилюйся, пляму можна вивести порошком».

Денні голосно засміявся.

— Забудь, — сказав він Стімові, — будемо вважати, що нічого не трапилося.

— Дуже гарно з твого боку, — відповів Стім.

— Насправді мені навіть стало легше, що ти точно людина, — сказав Денні, — до сьогодні я навіть не думав, що у тебе є дух суперництва.

— Суперництва?

— Забудьмо про це, — сказав Денні і простягнув руку.

— Чому ти вважаєш, що я змагаюся з тобою? — спитав Стім.

Денні опустив руку.

— Облиш, — сказав Денні, — ти щойно напав на мене, бо я сказав, що допомагати батькам повинен я, а не ти. Хіба це не змагання?

— Дідько, — сказав Стім.

— Дуґласе! — скрикнула Нора.

Стім заїхав Денні в обличчя. Це був не дуже вдалий удар, рука ковзнула незграбно і криво, але цього було достатньо, щоб Денні впав назад. Із нижньої губи відразу потекла кров. Він приголомшено струсонув головою. Еббі голосно закричала:

— Припиніть! Будь ласка, досить!

— Заради Бога! — вигукнула Дженні.

А Сьюзан знову почала плакати і гризти нігті. На кухню вмить прибігли всі. Стім мав здивований вигляд, він подивився на свою руку, перевів погляд на Денні.

— Так, геть звідси, — знову сказала Дженні. — Що ж, спочатку слід промити рану і вияснити, чи потрібно накладати шви.

6

Спочатку Еббі дуже хвилювалася через майбутній візит до лікаря Вісса, але потім подумала: «Я зможу, я ж добре знайома з маминими фестонними ножицями „Вісс“». І вона згадала ці великі важкі ножиці, їхню товсту ручку, що неприємно тиснула на кісточку великого пальця, а ще той хрускіт, коли грубі зубці вгризаються у тканину.