Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 68

— Одружився з мамою? — спитав Стім. — Якою мамою?

— Вони обоє вдають, що такі поступливі, а насправді ти бачиш… — Денні замовк.

Денні відкинувся на спинку стільця і пильно подивився на Стіма.

Нора безтурботно продовжувала мастити маслом кукурудзу.

— Нора дуже поступлива. Хотів би я дізнатися, скільки ще жінок погодилися б отак спакувати речі та поїхати з власного дому, як це зробила вона.

Тут знову з наріканнями втрутилась Еббі:

— Чекайте! Але ми не просили вас цього робити, ми нікого з вас не просили!

— Мамо, звичайно ж ні. Ми самі зголосилися, і ми хотіли це зробити, зважаючи на те, чим вам завдячує Стім, — відповіла Нора.

— Завдячує? — здивовано перепитала Еббі і замовкла.

Ред помітив незрозумілу ситуацію й утрутився:

— Що? Що тут коїться? — він глянув на дружину, але та махнула рукою і розмову було припинено.

У середу Денні встав о пів на одинадцяту. Він почав звикати до нормального графіка сну. Того дня він пропилотяжив усі кімнати, завантажив прання, яке Нора склала докупи, не сортуючи, де чий одяг, замінив ґудзик на одній із сорочок Еббі, залишивши у її шухлядці шпульку ниток разом із в’язальним гачком. Після цього пограв із хлопцями у «Шалену вісімку» (настільна дитяча гра).

Коли Еббі зібралася їхати на заняття з гончарства, Денні запропонував відвезти її на машині, однак жінка зауважила, що завжди їздить із пані Баскомб.

— Ну дивися, — відповів він. — Я все одно сиджу тут склавши руки, я міг би бути корисним.

— Любий, із тебе багато користі, — відповіла Еббі, — але ми з пані Баскомб завжди їздимо разом. Дякую, що запропонував.

— Тоді я можу позичити у тебе комп’ютер? — спитав Денні.

— Мій комп’ютер? — у голосі Еббі відчувалася паніка.

— Я хочу зайти в інтернет.

— Добре, але якщо ти не читатимеш мою пошту чи ще щось.

— Мамо, звісно не буду, за кого ти мене маєш?

Це не дуже переконало Еббі.

— Я просто хочу зв’язатися зі світом, тут я почуваюся ізольованим, — сказав Денні.

— Денні, любий, що я тобі казала? Тобі зовсім не обов’язково тут бути!

— Це ж треба, який теплий прийом.

— Любий, не треба, ти чудово розумієш, що саме я маю на увазі. Я не стара жінка, мене не потрібно переводити через дорогу.

— Та невже?! — запитав Денні.

У той вечір Еббі сама собі наврочила, адже у неї стався один із її пробілів. Еббі пообіцяла, що повернеться після своїх занять о четвертій годині, тому до п’ятої вони ще не хвилювалися. Ред і Стім на той час уже були вдома, і тоді Ред поцікавився:

— Тобі не здається, що мати вже мала б бути вдома о цій годині? Хай навіть вона забалакалася зі своєю подругою?

— У вас є номер місіс Баскомб? — спитав Денні.

— Він записаний на швидкому наборі. Можливо, хтось із вас зателефонує, бо я щось не дуже останнім часом дружу з телефонами, — сказав Ред.

Усі перевели погляд на Нору.

— Я зателефоную, — відповіла вона.

Жінка вийшла на веранду, Ред пішов за нею, а хлопці залишились у вітальні.

— Добридень, місіс Баскомб, — почала Нора. — Це Нора, невістка Еббі Вітшенк. Вона зараз з вами?

Після довгої паузи Нора відповіла:

— Добре, я розумію, дякую вам! Так, впевнена, що скоро, до побачення.