Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 55
Енн Тайлер
Він був одягнений у футболку із зображенням групи String Cheese Incident і штани кольору хакі. Кудлате волосся було таке довге, що закривало вуха. (Як правило, чоловіки у сім’ї Вітшенків стриглися коротко). Він мав здоровий і бадьорий вигляд.
— Любий, я така рада тебе бачити! — привіталась Еббі й обійняла сина.
Денні стримано обійняв її у відповідь, а потім нахилився до собаки Бренди, яка метушилася у нього під ногами. Стім махнув йому рукою не встаючи, а Нора привітно усміхнулася: «Привіт, Денні».
— Що у нас на сніданок? — запитав він.
— Багато чого, сідай, — відповіла Еббі, а Нора пішла по каву.
— А де діти? — сідаючи, запитав Денні.
— На веранді, — відповіла Еббі. — Сподіваюся, це не вони тебе розбудили?
— Ні, я їх навіть не чув.
— Як ти доїхав?
— Непогано, — він поклав собі порцію яєчні.
— Ти міг почекати до сьогодні, у неділю потяги ходять порожніми.
— Він був порожнім і вчора, — відповів він.
— Ти так і працюєш у тій компанії, що займається кухнями? — запитав Стім.
— Ні, я звільнився.
— І чим ти зараз займаєшся?
— Зараз я сиджу
Нора голосно сказала:
— Вибачте, мені треба зібрати хлопців до церкви.
Денні глянув на неї, а потім узяв виделку і почав снідати.
Хлопці страшенно зраділи, коли почули, що Денні вже прокинувся. Вони прибігли на кухню і почали залазити на нього, сиплячи питаннями та проханнями — а він привіз свою рукавицю для бейсболу? А він піде з ними на річку? У цей час Гейді гавкала, намагаючись втиснутися між ними. Денні обійняв усіх і сказав, що вони обов’язково підуть усі разом, але не сьогодні. Тоді Нора повела дітей нагору переодягатися. Стім поніс на руках маленького Сема, а Ред пішов читати газету на веранді.
На кухні залишилися лише Еббі та Денні. Мати налила собі ще одну чашку кави і сіла поруч із сином.
— Деннісе, — почала вона.
— Ого, мене насторожує , коли ти так до мене звертаєшся, — і Денні поклав собі у тарілку велику порцію джему.
— Слухай, я знаю, що могла наговорити тобі Дженні. Що я несповна розуму і за мною треба доглядати.
— Вона такого не казала, — відповів Денні.
— Гаразд,
Він підвів голову й уважно подивився на матір.
— Ситуація, після якої всі переполошилися, — почала розповідати Еббі, — тобто, те, після чого Стім і Нора вирішили переїхати до нас ― усе було зовсім не так, як вони думають! Я не… блукала вулицею, як божевільна, розумієш. Ось що трапилося насправді: напередодні була сильна буря, «деречо», як її називають. О Господи, «деречо», «Ель-Ніньйо»… ці слова ми дуже часто вживаємо останнім часом. І скажи, що це не глобальне потепління! Гаразд, тож цей шторм повалив величезне дерево Елісів, пам’ятаєш його? Як раз між нашими будинками, це не говорячи про ще сотню дерев по всьому місту і про вимкнення світла, зокрема й у нас.
— От халепа, — відповів Денні і надкусив тост.
— Ти б бачив те дерево, Денні! Неначе гігантська броколі, але ще й з корінням. А яка яма після нього залишилася! Надзвичайно глибока! Звісно, будь-кому було б цікаво на це подивитися.