Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 38

Старий Джуніор вважав, що Ред одружився з нею, аби дошкулити йому, однак це була неправда. Ред кохав Еббі такою, як вона є, усе просто і ясно. Лінні обожнювала Еббі, і та відповідала їй взаємністю. Меррік же вона шокувала. До речі, Меррік була їй за «старшу сестру», коли Еббі перевели до їхньої школи, але навіть тоді вона вважала, що дівчина дивакувата і нічого хорошого з неї не вийде. На думку Меррік, її передбачення справдилося.

Діти Еббі, звісно, любили. Навіть Денні любив її по-своєму. Але вони часто її соромилися. Коли до них приходили друзі, мати могла увірватися до кімнати і прочитати вірш, який вона щойно написала. Вона могла переконувати поштаря у тому, що реінкарнація існує. (Моцарт тому приклад, як можна не чути у його дитячих композиціях досвід багатьох пережитих життів?). А якщо чула на вулиці людину з акцентом, то зупинялася, хапала незнайомця за руку і питала: «Скажіть, а звідки ви родом?».

— Мамо, як так можна?! — протестували її діти, а Еббі відповідала:

— А що такого?

— Це не твоя справа. Ця людина сподівалася, що ніхто не помітить її акцент, вважала, що ти навіть не здогадаєшся, що вона з іншої країни. Тобі не соромно?

— Дурниці! Людина має пишатися тим, що походить з іншої країни. Я би точно пишалася.

Після такої репліки діти стогнали в один голос.

Еббі була занадто нав’язливою, настільки впевненою у собі, що абсолютно не знала, що таке відчуття зніяковілості. Вона вважала, що можна запитати у людини будь-що. Їй здавалося, що коли люди не хочуть ділитися своїми проблемами, їй навпаки необхідно допитатися у них, довести, що після розмови з нею вони почуватимуться краще. (Можливо, це пов’язано тим, що вона працювала у соціальній службі?).

— Давай поміняємося місцями, — казала вона, вмощуючись навпроти дочок, ― скажімо, ти повинна мені щось порадити. Уявімо, у мене є хлопець, який занадто ревнує мене до інших. ― Вона тихенько сміялася, а потім театрально говорила: «Що мені робити? Ти уявляєш? Хоч вішайся! Порадь, що мені робити!».