Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 26

Навесні і восени він особисто контролював встановлення віконних сіток і рам, оскільки вікна були нестандартних розмірів. Зі сторони він мав вигляд по вуха закоханого дружби, який кружляє навколо нареченої після весілля. Він постійно вигадував приводи для відвідин будинку. Спочатку він привіз банку фарби для вирівнювання тону, потім залишки кахлю для підлоги у кухні.

Двічі перевірив замок, який змастив усього тиждень тому. Він міг приїхати на кілька годин, відмикаючи двері власним ключем, коли нікого не було вдома. Будь-яке занедбання у будинку викликало у ньому шквал емоцій: малесенька тріщина на рукомийнику у ванній кімнаті або штукатурка, що відкололася. Він поводився так, неначе він здає цей будинок, а орендарі його псують.

Один із перших спогадів Реда ― йому тоді було два чи три роки — про те, як він хотів вилізти з батькового автомобіля, у той час як місіс Брілл перелякано стояла на задньому подвір’ї, накинувши на плечі кардиган.

— Коли ви зайдете, то нічого не почуєте, — тонким голосом кричала вона, — але не сумнівайтеся, воно точно там!

Виявилося, що «воно» — це білка на горищі, згадував Ред.

Удома Джуніор розповів цю історію дружині.

— Вона була такою наляканою, Неллі, уявляєш? — казав він. — Вона вважає, що кожна тварина може її з’їсти. А ще їй завжди тхне газом, і до того ж, вона завжди боїться, що їх обікрадуть. Пограбування! На вулиці Боутон!

Найбільше вбивало те, що місіс Брілл не любила цей будинок. Скаржилася, що він розташований далеко від центру і вона сумує за своєю старою квартирою, від якої було рукою подати до жіночого клубу. І хоча на проспекті Роланд був один жіночий клуб, це зовсім не те.

Погіршувало ситуацію ще й те, що містер Брілл часто був у поїздках через свій «підпільний бізнес» і залишав свою дружину саму разом із двома розбещеними синами. (Джуніор завжди називав синів Брілла розбещеними, але прикладів їхньої поганої поведінки ніколи не наводив). На той момент хлопці уже були підлітками і важили не менше від Джуніора, але при найменшому шурхотінні у підвалі місіс Брілл завжди телефонувала йому.

Ред наголошував, що Джуніору, певна річ, не платили за ці постійні візити. Вони сприймали їх за належне і зверталися до нього на ім’я, тоді як для нього вони були містер і місіс Брілл.

Місіс Брілл ставилася до нього, як до хлопця-садівника чи покоївки. Кожного Різдва вона під’їжджала до дому Джуніора на своєму авто з пакунком продуктів, одягнена у вишукане хутро. Вона ніколи не заходила всередину, хоча її запрошували багато разів.

У той час Джуніор і Лінні орендували будинок із двома спальнями на вулиці Гемпден. Він був побудований нижче рівня вулиці і мав не дуже гарний вигляд. Хоча розташовувався він у декількох кварталах від Бріллів, атмосфера тут була зовсім іншою.

У них було двоє дітей: дівчинка Меррік та хлопчик Редкліф. Отакої! Невже у роду Вітшенків, із його містичним походженням, колись були Мерріки або Редкліфи? Звичайно, ні. Просто саме так Джуніор уявляв собі шляхетні імена. Можливо, це були відомі предки по лінії матері.