Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 167
Енн Тайлер
— Так.
— Але босе, така робота може зайняти у них цілий місяць. І вони дуже не люблять, коли їх підганяють.
— Скажи, що екстрена ситуація. Ми доплатимо за терміновість. У нас переїзд за два тижні, і я дуже хочу, щоб до того гойдалка вже висіла.
— Що ж, я спробую.
Джуніор бачив, що Юджин не розумів, навіщо стільки шуму заради якоїсь гойдалки, але у нього вистачало розуму мовчати. Взагалі Юджин був для Джуніора таким собі експериментом — перший темношкірий працівник, якого він найняв після того, як попереднього забрали на війну. Експеримент виявився вдалим, і минулого тижня Джуніор найняв ще одного.
Лінні Мей хвилювалася, що Джуніора теж заберуть на фронт. Він нагадав, що йому вже сорок два роки, але вона відповіла:
— То й що? Призовний вік можуть скоро підвищити. Та й раптом ти вирішиш піти добровольцем.
— Добровольцем? Я що, дурень, по-твоєму?
Іноді він думав, що його життя — це залізничний вагон, який дуже довго простояв на запасній колії: спочатку безглуздо прожиті роки юності, а потім Депресія. Він занадто відстав, намагався наздогнати і нарешті вийшов на головну колію. Нізащо у світі він не дозволить якійсь європейській війні збити себе з цього шляху.
Гойдалку привезли зовсім чисту, саме лише дерево — жодного натяку на блакитну фарбу навіть у найдрібніших щілинках. Джуніор оглянув її, дивуючись дивовижному розчину братів Тілман.
— Господи, — сказав він Юджину, — страшно й подумати, що то за хімія.
Юджин посміхнувся.
— Хочете, щоб я покрив її лаком? — спитав він.
— Ні, я сам, — відповів Джуніор.
Юджин здивовано глянув на свого боса, але промовчав.
Разом вони перевернули гойдалку і поставили її на ганчірку, щоб Джуніор спочатку наніс лак знизу і дав йому висохнути. Був теплий сухий травневий день, і Джуніор вирішив, що може залишити гойдалку висихати на ніч, а наступного дня приїхати вранці і продовжити.
Як і більшість теслярів, він не любив фарбувати і знав, що не дуже вміє це робити. Але чомусь йому хотілося зробити це самому. Він наносив лак дуже повільно і обережно, хоча нижню частину гойдалки все одно ніхто б не побачив. Це заняття йому навіть подобалося. Сонячне світло пробиралося поміж дерев, приємно дув свіжий вітер, і в голові грала пісня Chattanooga Choo Choo:
Покінчивши з цим, Джуніор почистив щітку, прибрав лак і розчинник і пішов додому вечеряти, надзвичайно пишаючись собою.
Зранку він приїхав завершити роботу. Лак справді висох, але нижня частина сидіння покрилася тонкою плівкою пилу. Він мав це передбачити! Не дивно, що він так ненавидить фарбувати! Проклинаючи самого себе, він відтягнув ганчірку разом із гойдалкою на задню веранду. Там у закритому приміщенні він розстелив ще одну ганчірку і поклав гойдалку на правий бік. Усе буде добре, бачить Бог. Він намагався не думати про те, що підлокітники здалися йому шорсткими, коли він піднімав гойдалку.
Юджин пофарбував веранду всередині зовсім недавно, тому від усіх запахів у Джуніора паморочилося у голові. Він водив пензлем по дереву, наче у тумані. Як цікаво: структура дерева наче розповідає свою історію ― один візерунок переходить у інший.
