Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 129

— Я все ще вважаю, що нам потрібно спиляти все під три чорти, — сказав Ерл Реду.

— Знаєш, мені не хотілося б, щоб потім Мітч сказав, що ми лише ускладнили роботу.

Дейн та Еббі весь цей час дивились одне на одного. Його волосся було вологе, і від нього віяло дивовижно чистим потом і тютюном. У цей момент Еббі з жахом подумала, що у неї немає гарної білизни, самі лише білі бавовняні труси і бюстгальтери з рожевою трояндою, пришитою посередині. Дівчина відвела погляд.

— Доброго дня, — промовив огрядний чоловік у костюмі, пролізши між кущами азалії на межі із сусіднім двором. Під його білосніжними туфлями хрумтіли гілки.

— Скажіть, будь ласка, — сказав чоловік, дивлячись на Реда.

— Доброго дня, містере Баркалов, — привітався Ред.

— Ви взагалі знаєте, о котрій годині почали сьогодні працювати ваші люди?

— О восьмій годині, — відповів Лендіс.

— О восьмій годині, — повторив містер Баркалов, не відводячи погляд від Реда.

— Точніше, тоді почали ми з Редом і Ерлом, решта підійшла пізніше, — знову втрутився Лендіс.

— О восьмій годині ранку, — повторив містер Баркалов, — у неділю вранці, у вихідний день. Ви вважаєте, що це нормально?

— Для мене — цілком, — спокійно відповів Ред.

— Справді? Тобто, восьма година ранку у неділю — чудовий час вмикати бензопилку?

Чоловік нахмурив густі руді брови, але Ред не злякався.

— Я думав, у цей час уже всі… — почав Ред, однак батько його перебив.

— Добридень! — привітався Джуніор. Він впевнено крокував до них газоном, у чорному костюмі та наспіх одягненому піджаку, лівий лацкан якого був повністю перекручений, наче вухо собаки при швидкому бігу.

— Прекрасний день, — сказав Джуніор, — радий бачити, що вам він також подобається.

— Я саме запитував у вашого сина, містере Вітшенк, чи він вважає прийнятним вмикати електричну пилку о восьмій годині ранку, — сказав містер Баркалов.

— А що тут такого? У чому проблема?

— Проблема у тому, що сьогодні неділя, ви взагалі про це знаєте?

Тепер він з-під густих брів дивився на містера Вітшенка, який співчутливо кивав у відповідь.

— Так, що ви, нам, звичайно, не хотілося б… — почав він.

— Це просто обурливо, як ви постійно створюєте жахливий шум, коли інші намагаються спати. Ви б’єте молотками по трубах, свердлите свої плити, а вчора ви спиляли ціле дерево! Ще й абсолютно здорове, хочу відмітити. І, здається, усе це завжди відбувається у вихідні!

Містер Вітшенк випрямився.

— Вам не здається. Усе це справді відбувається лише у вихідні, — сказав Джуніор. — Це єдиний час, коли ми, звичайні робітники, можемо собі це дозволити, адже у будні ми працюємо на вас!

— Ви маєте подякувати, що я не викликав поліцію, — сказав Баркалов, ― є правила добросусідства, які вам, напевно, не відомі.

— Правила? Та не смішіть мене! Лише через те, що ви любите валятися у ліжках до обіду, і ви, і ваш зіпсований син зі своєю товстою великою…

— Насправді, — втрутився Ред, — не важливо, існують правила чи ні.

Обоє дорослих подивилися на Реда.

— Що справді має значення, так це те, що ми розбудили своєю роботою сусідів, — сказав Ред. — Вибачте за це, містере Баркалов, ми справді не хотіли вас турбувати.