Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 127

— Це лише моя мати вважає неввічливим, коли робітники самі приносять собі їжу, — сказала Еббі Меррік. — Еббі Далтон, ти що, одягла панчохи? Ти у них не розтанеш від спеки?

— Я тану! — скрикнула голосом відьми Еббі.

Місіс Вітшенк і Еббі голосно засміялися, Меррік це лише роздратувало. Вона запалила цигарку і випустила дим.

— Мені снилися одні жахіття, — сказала Меррік. — Наснилося, що я занадто швидко їду на крутій машині крутою дорогою, як у горах, і минаю поворот. І думаю: «О Боже, це жахливо закінчиться». Ну, як буває, коли ти розумієш, що діватися нікуди і зараз усе станеться. Я перелітаю через край скелі, сильно заплющую очі і готуюся до удару. Але, найсмішніше, я так і не падаю, продовжую летіти.

— Який жахливий сон, — сказала Еббі, а місіс Вітшенк спокійно продовжувала нарізати бамію.

— Тоді я подумала, що все ясно — я уже мертва. І лише потім я прокинулася, — закінчила Меррік.

— Авто, яким ти їхала, було з відкидним верхом? — запитала Лінні.

Меррік на хвилину застигла, не донісши цигарки до рота.

— Що? — запитала Меррік.

— Машина з твого сну була з відкидним верхом?

— Так.

— Якщо ти бачила уві сні машину з відкидним верхом, це означає, що зробиш велику помилку у своїх судженнях, — сказала Лінні.

Меррік подивилася на Еббі здивованим поглядом.

— Цікаво, про яку помилку йдеться.

— А от якби машина була без відкидного верху, це означало б підвищення.

— Це ж треба так, що мені наснилася саме з відкидним верхом, — сказала Меррік. — І весь світ знає, що ти проти цього весілля, тому не витрачай зайвих сил, Лінні Мей.

Меррік часто називала матір «Лінні Мей». І її тон видавав усе неприязне ставлення до вад матері: її сільської манери спілкування, дзвінкого голосу, мішкуватого одягу, неправильної вимови слів. Після цієї фрази Меррік Еббі стало шкода місіс Вітшенк, але сама Лінні, здавалося, і не образилася.

— Я просто сказала, — м’яко відповіла жінка, поклавши бамію у миску з молоком.

Меррік лише сильно затягнулася і видихнула дим у стелю.

— У будь-якому разі, — звернулась Еббі до Меррік, — після такого принаймні приємно прокинутися.

Меррік лише мугикнула у відповідь, не зводячи очей з вентилятора на стелі.

У будинку почулися голоси.

— Мерр? Ти де?

Меррік одразу сіла прямо і відгукнулася: «На кухні!».

Скрипнули двері і на порозі з’явилися Піксі Кінкейд та Медді Лейн, обоє були одягнені у шорти-бермуди, Медді тримала у руках велику світло-блакитну косметичку.

— Меррік Вітшенк, ти ще в халаті? — обурилася Піксі.

— Я прийшла додому лише після третьої години ночі, — відповіла Меррік.

— Ми теж, але уже майже десята година ранку! Ти що, забула, сьогодні у нас пробний макіяж!

— Я пам’ятаю, — коротко відповіла Меррік і загасила цигарку. — Що ж, пішли нагору і покінчимо з цим.

— Доброго дня, місіс Вітшенк, — запізно сказала Піксі. — Привіт, ммм… Еббі. Ще побачимося.

Медді лише махнула рукою, наче протерши вікно. Дівчата вийшли з кухні, ще якийсь час було чути цокотіння підборів Меррік, але згодом настала очікувана тиша.