Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 113

— Виходить, Отрі ніколи не хотіла мене забрати, — продовжував Стім, не помічаючи запитання Денні. — Вона постійно сиділа напроти і навіть не бачила мене. Вона могла приходити до мене будь-коли, але вона з’являлася лише кілька разів на рік.

— І що? Вона тобі не подобалася. Ти сам щойно сказав, що ненавидів її голос.

— І все ж, вона моя мама. Єдина жінка на землі, яка повинна була вважати мене особливим — на таке заслуговує кожна дитина!

— У тебе була Еббі.

— Цього недостатньо. Вона була твоєю мамою. А мені потрібна була своя.

— Що ти верзеш? Невже ти думаєш, що Еббі не вважала тебе особливим? — запитав Денні.

Але Стім продовжував мовчати, дивлячись на розламану шухлядку у руках.

— Та припини, — знову заговорив Денні. — Їй навіть твоя шия здавалась особливою. І якби ні, ти провів би життя зовсім інакше, повір. Вештався б хтозна-де, без «коріння», без дому, застряг би десь у притулку, і, швидше за все, перетворився б на хлопця-негідника, у якого були б проблеми з роботою, шлюбом і друзями. Ти скрізь відчував би себе зайвим і вештався б туди-сюди, з місця на місце, — Денні замовк.

Щось у його голосі змусило Стіма підняти очі і уважно подивитися на брата. Проте через секунду Денні схаменувся:

— Ха! Ти ж розумієш, що це доводить?

— Що?

— Ти просто дотримуєшся сімейної традиції! Девізу «У мене все має бути, як у інших» — поки не досягнеш цього. Як Джуніор зі своїм бажанням отримати будинок або Меррік зі своїм бажанням вийти заміж за багатого чоловіка. А це може бути третя історія. «Колись давно, — завів Денні, — один із нас прожив тридцять років із сильним бажанням почути голос справжньої матері, але коли він дізнався, хто його мама, її голос йому не сподобався, адже голос псевдоматері подобався йому більше».

Стім ледь помітно посміхнувся.

— Трясця, — продовжував Денні, — та ти ж більше Вітшенк, ніж я. До речі, клей таки висох, я тебе попереджав. Тепер потрібно все зішкрябувати і починати знову, — і Денні не озираючись вийшов з кімнати.

Сімейний агент із нерухомості з’явився у них ще тоді, коли Бренда жваво бігала по парку Роберта Едварта Лі. Жінка на ім’я Гелен Вілі у тому парку гуляла зі своїм собакою, ірландським сетером, і вони з Еббі розговорилися. Гелен, жвава ділова жінка у вельветових штанах і довгій світлій куртці, приїхала до них у суботу.

— Я все знаю, — одразу повідомила вона Реду. — Вам потрібне щось міцно збудоване, тобто, довоєнний будинок. Навіть не думайте про ці нові будинки! Вам потрібне місце, куди буде не соромно запросити друзів із роботи.

— Ви праві, — сказав Ред, хоча у нього не було ніяких друзів з роботи, принаймні таких, які могли б прийти у гості.

— Тоді поїхали, — звернулася до Аманди Гелен.

Саме Аманда зв’язалася з агентом, разом із нею батько буде дивитися квартири. Навіть Ред погодився, що у цьому питанні йому потрібна допомога. Перша квартира була біля університету Парквей — стара, але у гарному стані, з блискучою дерев’яною підлогою. Господар сказав, що кухню оновили у 2010 році.

— У кого замовляли? — запитав Ред, а, почувши прізвище, скривився.