Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 107

— Це як у старому анекдоті, коли чоловік каже, що його дружина займається дрібними справами: яку роботу обрати і який дім купити, а чоловік вирішує глобальні питання: чи має Китай приєднатися до ООН.

— Що? — не зрозумів Г’ю, чоловік Дженні.

— Жінки завжди все вирішують, — сказав Стім, — навіть не сумнівайся.

— Хіба Китай ще не в ООН?

Але у розмову втрутилася Нора:

— Не турбуйтеся, батьку Вітшенк, я дізнаюся, хто ваш юрист.

Врятувала момент.

У понеділок, коли Ред поїхав на роботу, Аманда привезла ще коробок. Можна було подумати, що вона не працює. Але на ній був костюм, очевидно, вона заїхала по дорозі в офіс.

— Скажи мені правду, Норо, — звернулась Аманда, поставивши коробки у кімнаті. — Ти можеш собі уявити, що ви зі Стімом залишитеся у цьому будинку назавжди?

— Ти ж знаєш, ми не залишимо батька Вітшенка, якщо він потребує нашої допомоги.

— А ти вважаєш, що йому справді потрібна допомога?

— Мені здається, на це питання має відповісти Дуґлас.

Аманда нічого не сказала у відповідь, лише стенула плечима і вийшла з кімнати. У вітальні вона зіткнулася з Денні, який саме спускався сходами.

— Іноді, — сказала вона йому, — я б хотіла, щоб Стім і Нора не були такими… люб’язними. Це так дратує.

— Та невже? — хмикнув Денні.

Ред сказав синам, що почув про такий звичай: після смерті дружини чоловік повинен спати на її стороні ліжка. Так вночі він не простягатиме руку до неї.

— Я спробував, — розповідав Ред.

— І як? — спитав Денні.

— Поки не допомагає. Здається, навіть уві сні я пам’ятаю про те, що її більше немає.

Денні передав Стімові шурупокрут. Вони знімали з вікон сітки, щоб поставити зимові рами, а Ред слідкував, хоч у цьому не було необхідності — хлопці самі знімали сітки безліч разів. Він сидів на сходах, одягнений у великий кардиган, який зв’язала йому Еббі.

— Минулої ночі вона мені приснилася, — продовжував Ред. — На плечах у неї була шаль, а волосся розпущене, як у молодості. Вона сказала: «Реде, я хочу пізнати кожен твій крок і танцювати усю ніч», — він замовк і дістав хустинку.

Денні та Стім, тримаючи сітку у руках, безпомічно переглянулися.

— А потім я прокинувся, — знову заговорив Ред, — і подумав, що мені, мабуть, не вистачає її уваги, до якої я звик. А потім прокинувся по-справжньому. З вами таке траплялося? Буває, що ви прокидаєтеся, а потім розумієте, що досі спите? Отож я прокинувся по-справжньому і подумав: о, чорт, я ще не скоро звикнуся з думкою, що її немає. Схоже, я не можу досі цього усвідомити, розумієте?

— Господи, — видихнув Стім, — мабуть, це важко.

— Може, тобі варто приймати снодійне? — запропонував Денні.

— І як це вирішить мої проблеми? — запитав Ред.

— Я просто пропоную.

— Ти думаєш, що всі проблеми у житті можна вирішити прийомом пігулок?

— Давай поставимо сітки біля того дерева, — сказав Стім Денні.

Денні мовчки кивнув, стиснувши губи, розвернувся і пішов із сіткою до дерева.

Того вечора до них у гості прийшла Рі Баскомб. Вона принесла яблучний пиріг і залишилася на чай.

— Пиріг із ромом, тому я почекала, поки заснуть діти, — сказала Рі.

Насправді хлопці ще не спали, хоча була вже майже дев’ята година вечора. У них не було графіку, на чому завжди акцентувала Еббі і здивовано розповідала донькам: «Вони лягають, коли схочуть!». Оскільки діти збирали залізницю у вітальні, дорослі, Рі, Стім і Нора, Ред та Денні, пішли до їдальні. Рі дістала китайський чайний сервіз, яким Еббі користувалася щодня, і відрізала всім по шматочку пирога. Рі знала цей будинок, як власний. «Тобі і пальцем поворухнути не доведеться», — запевнила вона Нору, хоча та вже заварила каву, дістала вершки, цукор, серветки і набір срібних ложечок.