Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 106

Виявилося, що і справді нічого страшного: розлад шлунку — після шести годин огляду повідомили лікарі і відправили його додому разом з усіма дітьми, які відразу приїхали після дзвінка Нори. Хай навіть і нічого страшного, але дівчата замислилися.

До цього вони обоє вважали, що ще буде достатньо часу для вирішення побутових питань. Хай трохи ситуація владнається, говорили вони одна одній. Але весь тиждень обидві приходили у будинок на вулиці Боутон чи не частіше, ніж до себе додому. Причому зазвичай без чоловіків і дітей, вдаючи, що прийшли у справах: Дженні хотіла взяти материні рецепти, Аманда принесла коробки для її одягу. Але йти звідти вони не поспішали.

— Ти ж розумієш, що на Денні розраховувати не можна? — казала Аманда Норі. — Він може обіцяти що завгодно, але одного дня він звідси просто поїде. Я і так здивована, що він протримався тут стільки часу.

У цей час Денні саме зайшов до кімнати, і Аманда замовкла. Він усе чув? Денні поставив чашку у мийку і вийшов з кухні, а Нора так нічого і не відповіла. Вона перекладала печиво у тарілку з люб’язним, але байдужим виглядом, наче Аманда говорила сама до себе.

А Стім! Він став дуже мовчазним, мабуть, від горя.

— Мені здається, — намагалася поговорити з ним Дженні, — у глибині душі батько завжди сподівався, що у будинку після його смерті будете жити ви Норою.

Вона винувато глянула на Денні, який сидів поруч, мляво перемикаючи канали по телевізору, але він ніяк не відреагував. Навіть він розумів, що батько всі свої надії покладає на Стіма. Однак і Стім, здавалося, не почув сестру. Він зосереджено і уважно дивився на екран, хоча там йшла реклама.

Після обіду у неділю, поки Ред дрімав нагорі, Аманда всім повідомила:

— Не те щоб батькові була вкрай потрібна наша допомога, але хтось із нас має щоранку перевіряти, чи все гаразд.

— Для цього достатньо просто зателефонувати, — сказав Стім.

Дженні і Аманда здивовано переглянулися. Такого коментаря вони очікували від Денні, але аж ніяк не від Стіма. Він навіть не глянув на них, мовчки спостерігаючи, як діти грають у настільну гру.

— Можливо, рано чи пізно батько знайде собі якусь жінку, — сказав Денні.

— Денні?! — вигукнула Дженні.

— А що тут такого?

— Так, звісно він може, — відказала Аманда, — я вам так скажу, певною мірою я сама б цього хотіла. Хай би знайшов якусь милу, турботливу жіночку. Але водночас думаю: а якщо вона нам не сподобається? Що як вона піднімає комірці на своїх блузках чи ще щось таке?

— Батькові ніколи не сподобається жінка, яка ходить із піднятим комірцем, — відказала Дженні.

Усі почули, як Ред спускається сходами, і відразу замовкли.

Пізніше у той же вечір, коли дівчата разом із своїми сім’ями вже прощалися на порозі, Ред запитав Аманду, чи потрібно йому сповістити юриста про смерть Еббі.

— Звичайно, — відповіла Аманда. — А ти що, досі не подзвонив? До речі, хто ваш юрист?

— Уявлення не маю, ми склали заповіт багато років тому. Твоя мати завжди сама займалася такими справами.

Стім видав різкий смішок, і всі глянули на нього.