Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 109

— Повеселилися та й годі, — сказала Рі. — Давайте тепер поговоримо про вас. Які у вас плани, хлопці? Стіме? Денні? Ви залишитеся з батьком?

Це був незручний момент, ніхто не був готовим відповісти. Але Ред сказав:

— Ні, вони скоро поїдуть. Я переїду до квартири.

— Квартири? — перепитала Рі.

Усі Вітшенки оніміли.

— У дітей своє життя, — сказав Ред, — а мені немає сенсу жити самому у такому великому будинку. Думаю, краще знайти якусь хорошу квартиру, у якій не буде постійно все ламатися. Може, навіть із ліфтом, я ж скоро стану зовсім старим і немічним, — Ред при цих словах засміявся.

— Реде, це сміливо з твого боку! А я навіть знаю хороше місце. Пам’ятаєш Сіссі Бейлі? Вона переїхала у новий багатоквартирний будинок у Чарльз Віллідж, їй там дуже подобається. Ти ж пам’ятаєш, у неї був великий будинок на вулиці Святого Джона, а тепер вона страшенно радіє, що не треба косити газони, розгрібати сніг, встановлювати зимові ставні...

— Так, саме цим сьогодні мої хлопці і займалися, — відповів Ред, — ти уявляєш, скільки разів я робив це у своєму житті? Зняти восени, поставити навесні. Зняти і поставити, зняти і поставити — і так без кінця.

— Дуже розумно з твого боку відмовитися від цього, — погодилася Рі. — А ви що про це думаєте? — звернулася вона до інших.

Після невеликої паузи Денні, Стім і Нора із кам’яними обличчями невпевнено кивнули.

Аманда сказала, що ця ситуація нагадує їй перетягування канату, коли одна команда без попередження його кидає.

Дженні прокоментувала:

— Звісно, хочеться викреслити цей пункт зі списку переживань, але чи добре він усе обдумав? Переїхати у просту маленьку квартиру?

— Він якийсь занадто піддатливий, — знов сказала Аманда, — якось усе дуже просто. Треба з’ясувати, що за цим приховується.

— Так, слід вияснити, чому він так поспішає.

Вони розмовляли по телефону: крім голосу Дженні чутно було шум електродрилів і пістолетів, що забивають цвяхи, натомість Аманда сиділа у тиші офісу. Це ж треба, про заяву батька вони дізналися не відразу. Лише наступного ранку Стім розповів про це Дженні на роботі.

— Але ж ти сказав йому, що нам усім треба це обговорити? — запитала Дженні.

— Чому я мав це йому казати?

— Стіме?

— Що? Він доросла людина, — відповів той, — і він, до речі, робить так, як ти і хотіла. У будь-якому випадку, що б він не вирішив, ми з Норою їдемо.

— Їдете?

— Так, зараз ми чекаємо, поки церква Нори знайде інший будинок для людей, які орендують наший.

— Але ти про це не казав! Ти навіть не обговорив це з нами!

— Чому я мав це обговорювати? — знову запитав Стім. — Я теж уже дорослий.

Після цього він забрав свої папери та вийшов із кабінету.

— Ти помітила, що Стім останнім часом поводиться зовсім інакше? — сказала Дженні Аманді. — Він постійно злий, ніколи таким не був.

— Мабуть, це через Денні, — сказала Аманда.

— Денні?

— Напевно, Денні знову сказав щось образливе Стіму. Ти ж знаєш, Денні так і не оговтався від переїзду Стіма до будинку.

— Але що такого він міг сказати?

— Що він міг сказати такого, чого ще не казав, — ось правильне питання. Мабуть, щось серйозне.