Читать «Тирамісу з полуницями» онлайн - страница 148

Може, Кай не довірився їм якраз через те, що вони йому близькі? Може, часом важче про щось сказати рідній людині? Простіше грати, удавати?

І тоді подумала про Наталію. У неї були погані передчуття, може, тому, що вона занадто добре Наталку знала й не забула, що та намагається все робити досконало. Якби з нею щось сталося, вона б нікому й словом не прохопилася. «Я мушу щось зробити, — подумала Лінка. — Звісно, Наталія мені дуже допекла, поставилася жахливо, але якби з нею було щось негаразд, краще мені про це знати, правда? Вона ж мені не байдужа...» І з цією думкою Лінка заснула.

* * *

Квартиру, де ще недавно жила Наталія, важко було впізнати. Передусім на вікнах затягнули вишукані бордові штори так щільно, що ті не пропускали жодного промінчика світла. Їх не відкривали навіть удень. На столі в стилі арт-деко, який колись щодня витирали й прикрашали свіжими квітами, стояв тепер старий, засохлий букет ірисів, вода у вазі зробилася каламутною, у ній здіймався гнилий осад, який сповнював кімнату огидним смородом. Вікон не відчиняли, килима ніхто не пилососив, на ньому валялося кілька коробок з-під піци, з однієї стирчав надкушений шматок. Диван стояв розкладений, постіль зіжмакана й брудна, бо її не змінювали щотижня, як колись. На тумбочці, замість книжки й окулярів для читання стояло кілька чашок із запліснявілими рештками кави й чаю, дві пусті банки з-під пива й майже спорожніла пачка ментолових сигарет «Воґ». Жіноча рука сягнула по пачку, витягла сигарету.

Жінка, яка щойно прикурила ментолового «Воґа», раніше робила це рідко й лише на балконі. Колись усі сніданки, обіди й вечері вона споживала за столом і зазвичай не сама. Тепер це змінилося. Тепер жінка робила це в ліжку. А переважно просто спала. А коли не спала, то просто лежала. У неї не було сил вставати, хіба до вбиральні. Там, зрештою, теж усе виглядало невесело. Скрізь валявся брудний одяг, раковину й ванну ніхто не мив уже кілька тижнів.

Зрештою, це не мало для неї особливого значення. Жінка перестала помічати безлад. Багато всього перестала робити, наприклад, виходити з дому. Коли відчувала голод, витягала щось із запасів або дзвонила й замовляла доставку їжі додому.

Хтось саме подзвонив у домофон, і першою думкою було, що то, мабуть, принесли піцу. Отож жінка сповзла з ліжка і, навіть не піднімаючи трубки домофону, натиснула на кнопку й відчинила двері внизу. Але потім схаменулася. Адже вона щойно спала й не могла нічого замовити, хіба що уві сні. Мабуть, це ті працівники кабельного телебачення дзвонять, щоб їм відчинили двері, бо вона ж не працює, сидить удома. Знизала плечима й уже рушила в бік ліжка, коли раптом почула, як у двері постукали.

На мить їй здалося, що це Наталія, її донька, що вона повернулася додому, що все буде, як раніше. Серце закалатало від туги й любові, і вона швидко відчинила. Але за дверима стояла не Наталія, а ця її подруга, Халіна. Дивилася на неї, а очі мала аж круглі від здивування. Господи, мабуть, вона не дуже добре виглядає, якщо на неї так витріщаються. Жінка потупила погляд і помітила, що вона досі в піжамі. Здається, брудній. Ну, нічого, вона просто захворіла, може ж вона бути хворою чи ні?