Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 81

— Оце і є каменоломні Чалми-бека… — похмуро зронив сліпий кобзар.

Данькові здалося, що він побачив справжнісіньке пекло. Тільки ось за які гріхи так тяжко страждали ці люди? «Так, звідси не втечеш. І як можна мого батька серед них відшукати?» — у розпачі подумав Данько.

Здалеку вони побачили, що від каменоломень їде на коні купець Рустам. Вони пішли йому назустріч. Той побачив їх і сумно розвів руками:

— Нічого не вийшло. Чалма-бек заборонив під загрозою негайної смерті пускати будь-кого до каменоломень. Тепер я не знаю, чим ще можу вам допомогти.

Кобзар похилив голову. Деякий час він думав, і всі навколо мовчали, не наважуючись необережним словом перервати його думку. Навіть купець Рустам із повагою дивився на кобзаря, перебираючи пальцями свою червону бороду.

Нарешті, сліпий підняв голову, ловлячи обличчям гарячі промені сонця.

— Бог дає нам порятунок тільки тоді, коли здається, що надії вже немає, — тільки й промовив він і додав: — Ну що, панове, побудемо тут ще трішки, втомився я від довгої дороги.

Вони сіли під густим деревом. Сліпий кобзар мовчав, купець теж. Данько, думки котрого розривало безліч запитань, теж щосили стримувався й не порушував мовчанку. Проминула година, потім потягнулася друга.

Раптом вони помітили, як на гору виїхав вершник — скоріше за все, один зі стражників, що об’їжджали каменоломню, і направив свого коня до обриву. Данько з жахом побачив, що за вершником на довгому цупкому аркані волочиться по землі скривавлена людина. Спина людини була пошматована кривавими смугами, а тіло, по якому червоніли криваві плями, вкрите білим пилом.

— Пане Буднику, людину на аркані тягнуть! — не витримав Данько.

— З цього обриву стражники скидають тих, хто вже не може працювати на каменоломні, — пояснив Рустам.

Сліпий кобзар підняв руку. Данько побачив, що під яскравими променями сонця на долоні зблиснула тяжка золота монета.

— Викупи його, — коротко сказав кобзар.

— Та що ви, пане Буднику, — здивовано промовив купець, — на такі гроші можна купити здорового, сильного раба. А цей або вже мертвий, або протягне не більше двох годин.

— Прошу вас, Рустаме, зробить це, — наполегливо промовив Будник.

Купець здивовано потиснув плечима, узяв монету, підвівся й пішов до вершника. Той тим часом зіскочив з коня і взявся за непритомне тіло людини, підштовхуючи до обриву.

Купець заперечливо замахав рукою, підійшов до вершника і щось почав йому казати. Нарешті той погордливо кивнув головою, узяв монету, зіштовхнув ногою велику каменюку з обриву, переступив через тіло нещасного, скочив на коня й поскакав до каменоломні.