Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 80

Данько уважно подивився на кобзаря. Той подумав трохи і промовив:

— На правому плечі в нього є знак — хрест із сонячними хвилями на кінцях.

Купець Рустам кивнув головою, потім плеснув у долоні, знов непомітно виник служка й повів кобзаря та Данька за собою.

Будинок караван-сараю нагадував лабіринт з численними переходами, коридорами, коморами й закутками. Повсюди тіснилися люди. Судячи з того, скільки перснів було на їхніх пальцях, це були купці та їхні помічники. Вони про щось жваво розмовляли, мабуть, обговорювали ціни та хвалилися своїми товарами і прибутками, інші пили чай і їли шербет, грали в нарди або просто сиділи на п’ятках і пускали клуби білого диму з кальянів.

Нарешті хлопець з кобзарем дісталися до закутка, де лежали дбайливо перев’язані оберемки запашного сіна. Служка кинув на сіно кілька ряднин і, не промовивши ні слова, щез.

Данько із задоволенням простягнувся на м’якому сіні, прислуховуючись, як за стіною товчеться та ремиґає худоба.

— Відпочивай, братику, — сказав кобзар, — важкі справи нас тут очікують.

Глава 4. Каменоломня Чалми-бека

За ніч Данько добре виспався і прокинувся тільки тоді, коли з двору почулося пронизливе ревіння верблюдів. Кобзар сидів біля стіни, уважно прислухаючись до звуків, що долітали з вулиці.

— Караван у дорогу вирушив, — сказав він Данькові, — поїж трохи, а тоді, думаю, нам Рустам щось цікаве скаже.

Дійсно, тільки встиг Данько перекусити, як хтось обережно постукав у двері, які обережний Будник наказав ввечері хлопцеві зачинити на засув.

Данько відчинив збиті з грубих дощок двері. На порозі стояв купець Рустам. Він озирнувся навкруги й зайшов всередину.

Коротко привітавшись, сказав:

— Зараз я їду до каменоломень — хочу докупити каменю для будівництва. Думаю, вам не завадило би там роздивитись. Може людина, яку ви шукаєте, знайдеться. Тільки зробимо так — мій слуга відведе вас окремо, а я на коні доїду туди швидше вас і спробую, поки ви пішки дійдете, хабара дати начальникові охорони, щоб він вас туди пропустив.

Данько й кобзар швидко зібралися й вийшли з караван-сараю. Біля воріт їх вже чекав служка. Він повів їх плутаною стежкою. Спочатку вони завернули в якусь яругу, спустилися занедбаним глиняним кар’єром і вийшли на гору, що височіла над морем. Кілька годин вони йшли стежкою — то між невисоких смолистих дерев, то серед розпеченого на сонці каміння над безкінечно синім морем. Данько з цікавістю поглядав униз, туди, де плюскали легенькі хвильки.

Через деякий час Данько почув, як десь попереду гупають об камінь тяжкі молоти. До нього долітали вигуки стражників та брязкіт кайданів. І так не пасували ці звуки до лагідного неба, яскравого веселого сонця, блискіток на поверхні води! Кобзар теж чув ці звуки, і його завжди привітне та спокійне обличчя спохмурніло. Скоро вони минули невеличкий пролісок, і за деревами прямо навпроти них відкрилася безрадісна картина.

По всьому схилі гори, що височіла навпроти, здавалося, ворушився величезний мурашник. Більше сотні закутих у важкі кайдани, оголених до пояса чоловіків, запорошених пилом, що хмарою висів над каменоломнею, довбали молотами скелю. Інші тягнули на собі каменюки, утворюючи химерні людські вервечки. А біля підніжжя скелі чорніли отвори печер. З них чулися удари молотів і гуркіт падаючих кам’яних брил. Поміж невільниками, що надривалися на нелюдській праці, повільно походжали охоронці в чорних чалмах і немилосердно шмагали канчуками тих, хто хоч на мить затримувався, щоб відпочити. З десяток вершників з довгими списами в руках неспішно об’їжджали каменоломню, пильно озираючись навкруги.