Читать «Світован. Штудії під небесним шатром» онлайн - страница 110

— Чому ж тоді по стількох героїчних змаганнях, бунтах і революціях ми не закріпили свою державність?

— Головна наша притуга — моральний застій. Корінь нашої біди в тому, що ми не вчимося так, як треба, не розвиваємо високу традицію, котру нам полишили предки. Не піднімаємо її до мірила поступу передової людности. Не знаємо, що хочемо, куди й до чого йдемо. Ще чужинці, що побували в запорожців, дивувалися, що ті найменше з усіх християнських народів переймаються своєю будучиною. Біда і від неоднорідности, розбрату населення. Духовна єдність спільноти — ось головний стрижень. А він надломлений. Зродження народу починається з душі, зі Слова. Та я не певний, що національне легко підніметься в повен ріст, радше все почнеться з матеріального і морального. Се бджолина робота кождого просвітника, кождого соборника на своїм місці. Щільники нації теж треба наповнювати медом і воском. Гряде велика і тривала відбудова погубленої Материзни. Відбудова в спілці з духом, природою і землею. Болісне повернення відібраного Раю.

— Ви в це вірите?

— І ти скоро повіриш, і инші теж. Інакше для чого нам віра, надія і любов?!

Каміння у воді

І впала з побурілих небес осінь. Наче зісковзнула з соленої скелі, зваривши за одну ніч нажовто плетиво хмелю. Пішла з бляшаним дзвоном по нижчих корчах, по траві, що враз скулилася під крижаними росами. За вії, за брови чіплялося богородичне прядиво павутини. Голими п'ятами я мацав у траві горіхи і збирав їх до коша. Коли ноги вже судомило від студені, брався за яблука. Складав їх у пивниці на солому, пересипав попелом, перекладав сухим горіховим листям.

«Так вони дочекаються нас до яри», — казав Світован. Сам він пішов у Заломи за золотим коренем, а я домарив, чекав Штефана, що мав звести зілля до фельдшерського пункту. А звідти його перепровадять до Мукачева. Штефан приплівся зі своєю шкапою під обід. Кобила дрімала стоячи, похиливши пісний писок. Тепер вона і газда ще більше були схожі між собою. Я простяг заготовлену пляшку. Штефан тут же витяг зубами гичку і відсьорбнув. Від того звуку чи, може, гострого сливового духу кобила розплющила водянисте око.

— Як добре уп'єш — кози в золоті, — звеселіло видихнув чоловік. — Але і я не впорожні. Маю для тебе дрінген-пакет від Ількової дівки. З рук у руки, в цілости і сохранности, — простягнув жовтувату цидулу, перечеплену скріпкою.

Я запхав її до кишені, і ми стали ув'язувати міхи. Папірець розгорнув я по тому, як Штефан, глитнувши ще раз «прикурянки», неохоче розбудив кобилу. Це була телеграма від Толі.