Читать «Пробудження Лол В. Штайн» онлайн - страница 21

Вони йшли на відстані кроку одне від одного. Вони дуже мало говорили.

Я гадаю, що бачу те, що мала бачити Лол В. Штайн.

Між ними є вражаюча узгодженість, яка не походить від взаємного знання, але якраз навпаки, від нехтування таким. Вони мають однаковий вираз мовчазного потрясіння, жаху, глибокої байдужості. Вони йдуть швидше, наближаючись. Лол В. Штайн підстерігає, виношує їх у собі, сама вибудовує їх, цих коханців. Їхня хода не ошукає її. Вони не кохають одне одного. Що це означає для неї? Інші обов’язково сказали б щось одне. Принаймні. Вона — сказала б інше. Але вона не говорить. Інший зв’язок тримає їх укупі, інші пута, які не є ні почуттям, ні щастям, йдеться про інше, щось, що не приносить ні болю, ні радості. Вони не щасливі, вони й не нещасні. Їхній зв’язок створено з нечутливості, у такий спосіб, що є для них спільним і який раз по раз їх лякає, адже будь-яка симпатія з нього є вигнаною. Вони разом, поїзди, які проходять одне повз одного на дуже близькій відстані, навколо них однаковий тілесний та рослинний пейзаж, вони бачать його, вони в тому не єдині. З ними можна укласти угоду. Вони протилежними шляхами прийшли до такого самого результату, що й Лол В. Штайн, вони — через зроблене, сказане, намагання, помилки, через те, що йшли і поверталися, брехали, програвали, вигравали, йшли вперед, знов поверталися, а вона, Лол — через ніщо.

Тепер є місце, яке слід зайняти, те, яке їй не вдалося здобути в Т. Біч тоді, десять років тому. Де? Вона не варта цього оперного місця в Т. Біч. Яке? Потрібно буде задовольнитися тим, щоб нарешті пробити собі прохід, трошки наблизитись до цього далекого берега, де вони живуть, інші. До чого? Що то за берег?

Будівля. Довга, вузька, певно, колись була або казармою, або якимсь адміністративним приміщенням. Одна її частина слугує гаражем для автобусів. Інша — це Готель де Буа, що має погану славу, але який залишається єдиним місцем, куди міські парочки можуть приходити в повній безпеці. Бульвар має назву бульвар де Буа, на якому цей готель є останнім номером. Перед його фасадом ростуть дуже старі вільхи, висаджені в ряд, у якому бракує декількох дерев. Позаду простяглося велике поле жита, рівненьке, без дерев.

Сонце ще освітлює цю пласку рівнину, ці поля.

Лол знає цей готель, тому що ходила туди в юності з Майклом Річардсоном. Вона, напевно, приходила туди якось і під час своїх прогулянок. Саме там Майкл Річардсон освідчився їй. Спогад про зимовий день, як і інші спогади, також поглинуло незнання, у повільному, щоденному зледенінні С. Тахла під її кроками.

Та юна дівчина з С. Тахла почала в цьому місці вбиратися в шати — і це, певно, продовжувалося місяцями — для балу в Т. Біч. Саме звідси вона виїхала на той бал.

На бульварі де Буа Лол утрачає трохи часу. Вже немає потреби переслідувати їх так близько, відколи вона знає, куди вони йдуть. Загроза бути впізнаною Татіаною Карл це найгірше, чого слід боятися.

Коли вона підходить до готелю, вони вже нагорі. Лол, залишившись на стежці, чекає. Сонце заходить. Червоніючи, приходять сутінки, певно, сумні. Лол чекає.