Читать «Пробудження Лол В. Штайн» онлайн - страница 2

Коли покотився розголос про заручини Лол В. Штайн, Татіана лише наполовину змогла повірити цій новині: хіба могла Лол знайти когось, хто міг би повністю затримати її увагу?

Коли вона познайомилася з Майклом Річардсоном і коли вона сама стала свідком вияву божевільної пристрасті, яку Лол до нього проявляла, її переконаність похитнулась, але тим не менше в неї лишалася ще одна підозра: чи не досягла Лол у такий спосіб завершеності для свого, у чомусь незавершеного, серця?

Я спитав у Татіани, чи криза Лол, тоді, пізніше, не стала для неї свідченням її помилки. Вона повторила, що ні, що, на її думку, ця хвороба й сама Лол від початку були одним цілим.

Я більше не вірю нічому з того, що каже Татіана, мене ні в чому не можна переконати.

А ось, від початку до кінця, нерозривно переплетені між собою, лицемірні відмовки, розказані Татіаною Карл і те, що я сам вигадую про ніч у Казино Т. Біч. Виходячи з цього, я розповім мою власну історію Лол В. Штайн.

Про ті дев’ятнадцять років, які передували цій ночі, я не бажаю нічого знати. Це небажання сильніше за те, що можна висловити. Навіть якщо ця хронологія вміщує в собі ту магічну мить, коли я, певно, познайомився з Лол В. Штайн. Я цього не бажаю тому, що присутність її отроцтва в моїй оповіді може дещо пом’якшити в очах читача вбивчу дійсність цієї жінки в моєму жито. Тож я шукатиму її і я починаю з того, з чого, я гадаю, необхідно почати. Я почну з моменту, в який, як мені здається, вона оживає й робить перші рухи, щоб іти мені назустріч у той конкретний момент, коли дві жінки, які з’явились останніми, переступають поріг бальної зали міського казино Т. Біч.

Оркестр припинив грати. Танець закінчувався.

Танцювальний майданчик поволі звільнився. Тепер він був пустим.

Старша жінка затрималася на якусь мить, оглядаючи всіх присутніх, потім вона повернулась, усміхаючись, до дівчини, що її супроводжувала. Без сумнівів — та була її донькою. Обидві високі, однаково збудовані. Але якщо молода дівчина ще трохи незграбно пристосовувалася до цього високого зросту до такої, дещо негнучкої, статури, її мати, навпаки проносила ці недоліки як емблеми похмурої неґації природи. Її вишуканість, розповідає Татіана, і в стані спокою і в русі, пробуджувала неспокій.

— Цього ранку вони були на пляжі, — сказав наречений Лол, Майкл Річардсон.

Він спинився, подивився на новоприбулих, потім повів Лол до бару та зелених рослин у глибині зали.

Жінки перетнули майданчик і рушили в тому ж напрямку.

Лол, скам’яніла, разом із ним дивилася, як вона наближається. Граційність мертвого птаха, невимушена, підкорююча. Жінка була худорлявою. Такою, здається, вона була завжди. Вона вбрала цю худорлявість, ясно пригадує Татіана, у вузьку пряму сукню з подвійного шару чорного тюлю, з глибоким викотом. Вона хотіла бути саме так складеною та вбраною, і вона була такою за своїм бажанням, раз і назавжди. Вгадувався розкішний кістяк її тіла та обличчя. Такою, якою вона з’являлася, такою, відтоді, вона була приречена помирати разом зі своїм жаданим тілом. Хто вона була? Про це дізналися пізніше: Анн-Марі Штреттер. Чи була вона вродливою? Скільки їй було років? Із ким вона була знайома, та, яку інші не знали? Яким таємничим шляхом досягла вона того, що являлось усім оточуючим цим веселим, виблискуючим песимізмом, усміхненою недбалістю, непостійністю нюансу, попелу? Зухвалість проникнута сама собою… здавалося, то було єдине, що змушувало її триматися. Але якою ж та жінка була граційною, так само, як і друга. Їхня хода, у якій відчувався подих прерій, характерна для них обох, вела їх парою, нерозлучно, куди б вони не йшли. Куди? Нічого більше не могло чекати на цю жінку, подумала Татіана, більше нічого, нічого. Лише її кінець, думала вона.