Читать «Пробудження Лол В. Штайн» онлайн - страница 5

Татіана, її найліпша подруга, так само продовжувала гладити її руку, яка лежала на маленькому столику для квітів. Так, то була Татіана, упродовж усієї ночі вона дарувала їй цей ласкавий жест дружби.

На зорі Майкл Річардсон шукав очима когось у глибині зали. Він не побачив Лол.

І вже давно зникла дочка Анн-Марі Штреттер. Мати, здавалося, взагалі не помітила ні її відходу, ні її відсутності.

Певно, ні Лол, ні Татіана, ні ті двоє ще не стереглися такого аспекту події, як неуникний кінець із настанням дня.

Оркестр скінчив грати. Танцювальна зала виявилася майже порожньою. Залишилося тільки декілька пар, серед яких і їхня та ще, там за зеленими рослинами бару, Лол, разом з отією, іншою дівчиною, Татіаною Карл. Вони не помітили, що оркестр скінчив грати: у момент, коли він мав знову розпочати музику, машинально, вони знову зійшлися, не почувши, що музики більше не було. І тоді музиканти пройшли повз них, вервечкою, зі своїми скрипками, замкненими у скорботних футлярах. Вони зробили були жест, щоб їх затримати, поговорити з ними, можливо, та марно.

Майкл Річардсон провів рукою по чолі, шукаючи поглядом у залі хоч якоїсь ознаки вічності. Усмішка Лол В. Штайн тоді була однією з таких ознак, але він її не побачив.

Вони мовчки вдивлялись одне в одного, довго, не знаючи, що робити, не знаючи, як вийти з цієї ночі.

У цей момент немолода жінка, мати Лол, увірвалася до зали. Картаючи їх, вона запитувала, що вони зробили з її дитиною. Хто міг попередити матір Лол про те, що відбувалося в танцювальній залі казино Т. Біч цієї ночі? То не могла бути Татіана Карл, Татіана Карл не полишала Лол В. Штайн. Може, вона здогадалася про все сама?

Вони роздивлялися навколо себе, шукаючи тих, хто заслуговував на ці образи. Вони не відповідали.

Коли мати побачила своє дитя поза зеленими рослинами, жалібна та ніжна модуляція заповнила пусту залу.

Коли мати підбігла до Лол і коли вона до неї доторкнулася, Лол нарешті відпустила столик. Вона лише зрозуміла в той момент, що кінець уже вимальовувався, але неясно, вона ще не мала чіткого уявлення про те, яким він буде. Схилившись над Лол, мати опинилася між ними, на якийсь момент уособивши перепону. Рукою, дуже сильно, Лол відштовхнула її. Нестямне, багнисте жаління урвалося.

І тоді Лол уперше закричала. Чиїсь руки знову оповили її плечі. Вона їх, очевидно, вже не впізнала. Вона уникала того, щоб будь-хто торкався її обличчя.

Вони ж почали рухатися, підходити до стін, шукаючи уявних дверей. Сутінь вранішньої зорі була однаковою і в приміщенні зали, і надворі. Вони нарешті знайшли напрямок до справжніх дверей і почали, дуже повільно, просуватися в той бік.

Лол безперервно викрикувала речі цілком свідомі: ще не пізно, час улітку оманливий! Вона благала Майкла Річардсона повірити їй. Але оскільки він продовжував ходу — їй намагалися завадити, але вона вирвалася — вона побігла до дверей, кинулася на них. Двері, вбиті в підлогу, витримали.

З опущеними очима, вони пройшли перед нею. Анн-Марі Штреттер почала спускатися сходами, а потім він, Майкл Річардсон. Лол проводжала їх поглядом через увесь сад. Коли вони зникли з-перед її очей, вона впала на підлогу непритомна.