Читать «Пробудження Лол В. Штайн» онлайн - страница 17

Але Лол поки ще не є ні Богом, ні особистістю.

Він би зняв із неї її чорну сукню повільно, з цього часу він би зробив великий етап подорожі, який було б подолано.

Я бачив Лол роздягнуту, поки ще невтішну, невтішну.

Для Лол є неможливим думати про те, що вона буде відсутня в цьому місці, де було здійснено цей вчинок. Цей вчинок не було б здійснено без неї: вона є з ним плоть до плоті, форма до форми, її очі прикуті до його трупа. Вона народжена, щоб бачити його. Інші народжені, щоб померти. Цей вчинок без неї, яка б могла його бачити, він умирає від спраги, він виснажується, він падає, а Лол перетворюється на попіл.

Видовжене та худе тіло іншої жінки з’явилося б помалу. І в прогресії чітко паралельній та зворотній, Лол була б заміщена нею біля чоловіка з Т. Біч. Замінена цією жінкою з точністю до подиху. Лол стримує цей подих: тією мірою, якою тіло жінки являється цьому чоловікові, її тіло стирається, стирається — о насолода — зовсім, геть із цього світу.

— Ти. Ти одна.

Це дуже вповільнене зривання сукні з Анн-Марі Штреттер, це знищення оксамиту її власної особистості, Лол ніколи не могла довести до кінця.

Те, що відбулося між ними, після балу, поза межами її присутності, гадаю, Лол про це ніколи не думає. Хай би він і поїхав назавжди, якщо вона про це думала, після їхнього розриву, попри її волю, свідчило б на його користь, переконало б її в уявленні, яке вона про нього мала, що він ніколи не зміг би пережити жодного істинного щастя, крім щастя швидкоплинності кохання без повернення, зі сміливістю, більше нічого. Майкла Річардсона кохали у свій час надто великим коханням, більше нічого.

Лол більше не думає про це кохання. Ніколи. Воно померло. Навіть запах його — це запах мертвого кохання.

Чоловік із Т. Біч має виконувати лише одне завдання, завжди одне й те саме у світі Лол: Майкл Річардсон кожного дня починає роздягати іншу жінку, а не Лол, і коли інші груди з’являються, білі, під чорною вузькою сукнею, він зупиняється на цьому, засліплений, цей Бог втомлений цим роздяганням, своїм єдиним завданням, і Лол марно чекає, що він знову візьме її. Своїм скаліченим тілом іншої вона кричить, вона марно чекає, вона даремно кричить.

Потім, одного дня, це скалічене тіло ворухнеться в животі Бога.

* * *

Щойно Лол його побачила — вона впізнала його. То був той, хто пройшов повз неї кілька тижнів тому.

Цього дня він був сам.

Він виходив із кіно, десь у центрі міста. Поки всі штовхалися в коридорі, він не поспішав. Коли він вийшов на тротуар, примружив очі на світлі, трохи затримався, щоб подивитися навколо себе. Він не побачив Лол В. Штайн, він ніс свою куртку на плечі, притримуючи рукою, він легко підкинув її, потім — надів, все ще не поспішаючи.

Чи був він схожий на її нареченого з Т. Біч? Ні, він нічим не нагадував його. Чи мав він щось у манері від цього зниклого коханця? Напевне, так — у тому погляді, яким він дивився на жінок. Певно, він упадав за всіма жінками, мабуть, тільки з ними він міг зносити це вимогливе тіло, яке продовжувало вимагати ще і ще, при кожному погляді. Так, у ньому це було, вирішила Лол, він це випромінював, цей перший погляд Майкла Річардсона, той, який Лол знала ще до балу.