Читать «Пробудження Лол В. Штайн» онлайн - страница 16

У цей конкретний момент одна річ, — але яка? — мала бути випробувана, але не була. У цей конкретний момент Лол тримається, розтерзана, не маючи голосу, щоб покликати на допомогу, без аргументів, без доказів нікчемності цього дня перед лицем цієї ночі, вирвана й пронесена від зорі до їхньої пари у впорядкованому та марному сум’ятті всього її єства. Вона — не Бог, вона — ніхто.

Із цією усмішкою Лол звертається, звісно, до цієї хвилини свого життя, про яку вона думає. Наївність можливого болю чи навіть якогось смутку від неї відійшла. Від цієї хвилини лишається тільки її чистий час, що має білість кістки.

І це починається знов: зачинені, наглухо запечатані вікна, бал, оточений стіною свого нічного освітлення, має вміщувати їх, усіх трьох, і лише їх. Лол у цьому впевнена: разом вони б могли бути врятовані від приходу іншого дня. Іншого. Щонайменше.

Що відбулося б? Лол не заходить далеко в тому невідомому, до якого веде ця мить. Вона не має жодного спогаду, навіть уявного, вона не має жодного уявлення про це невідоме. Але ось, що вона думає — вона мусила проникнути туди, саме це їй потрібно було зробити, що це могло б бути назавжди, для її голови, для її тіла, їхній найбільший біль і їхня найбільша радість, що переплелися й переплуталися в усьому, навіть у своєму визначенні, що стало суцільною, але неназваною нестачею одного слова. Я люблю думати, адже я люблю її, що Лол є мовчазною в житті тому, що вона повірила — простір блискавки — що це слово могло існувати. Але через його не-існування вона мовчить. Це могло бути слово-відсутність, слово-діра, розрита в центрі ямки, ямки, в якій усі інші слова могли бути поховані. Його неможливо було б сказати, але його можна було б змусити зазвучати. Величезне, нескінченне, порожній гонг, воно б затримало тих, хто захотів піти, воно б їх переконало в неможливому, воно б заглушило їх до всіх інших слів, крім себе самого, одним махом воно б назвало їх усіх, їх, майбутнє та мить. Будучи відсутнім, створюючи простір нестачі, це слово псує всі інші, заражає їх, це відбувається так само, як із мертвим собакою на пляжі опівдні, ця діра плоті. Як вони були знайдені, інші слова? Серед секонд-хенду яких пригод, паралельних пригоді Лол В. Штайн, задушених у зародку, затоптаних і знищених — о! — що є в цьому, крім кривавих не-завершеностей, нагромаджених уздовж горизонтів, і серед них, це слово, яке не існує, все ж таки там знаходиться: воно чекає на вас на поворотах мови, воно вам кидає виклик — воно ніколи не служило — викликати його, змусити з’явитися за межами його царини, проколотої з усіх сторін, через яку витікають море, пісок, вічність того балу у кінофільмі Лол В. Штайн.

Вони, здивовані, дивилися, як проходять скрипалі.

Потрібно було оточити стінами цей бал, зробити з нього цей корабель світла, на борт якого кожного дня сходить Лол, але який залишається там, у цьому неможливому порту, назавжди приякорений і готовий залишити, зі своїми трьома пасажирами, все це майбутнє, у якому Лол В. Штайн тепер тримається. У деякі рази він має в очах Лол той самий порив, що і в перший день, ту саму фантастичну силу.