Читать «Пробудження Лол В. Штайн» онлайн - страница 12

— Може, вона померла.

Щойно проминувши парк, вони спинилися. Він узяв жінку у свої обійми й крадькома поцілував її, дуже міцно. Шум авто, змусив його відпустити її. Вони розсталися. Він повернув назад і, вже більш швидким кроком, знов пройшов перед будинком, уже не глянувши.

А у своєму садку Лол не певна, чи впізнала вона ту жінку. Подібності витають навколо цього обличчя. Навколо цієї ходи, навколо цього погляду також. Але цей, упійманий Лол, винуватий, солодкий поцілунок, яким вони обмінялися прощаючись, чи не перегукується він із тим, що ховається в її пам'яті?

Вона більше не шукає тих, кого вона побачила (або не побачила?) знов. Вона чекає.

Лише по проходженні певного часу вона вигадує — вона, яка, здавалося, не вигадувала нічого — ходити вулицями.

Зв’язок між її прогулянками та появою тієї пари я вбачаю не стільки в подібності жінки, яку Лол побачила тільки мигцем, скільки в словах, які перша промовила недбало і які Лол, напевне, почула.

Лол почала рухатися, вона поверталася у свій сон. Лол виходила на вулиці, вона навчилася блукати навмання.

Щойно вона виходила з дому, щойно вона опинялася на вулиці, щойно вона розпочинала свою ходу, прогулянка повністю оволодівала нею, звільняла її від усякого бажання бути чи діяти у відриві від цієї непорушності сновидіння. Вулиці самі несли Лол В. Штайн протягом її прогулянок, я це знаю.

Я йшов за нею назирці багато разів, і ніколи вона мене не помічала, не оберталася, повністю сконцентрована на тому, що бачила поперед себе, прямо.

Тільки незначний випадок, який, можливо, і вона сама не змогла б пригадати, визначав повороти її шляхів: пустота однієї якоїсь вулиці, вигин іншої, дім моди, прямолінійний смуток бульвару, кохання, обійми парочок по закутках садів, під портиками. Тоді вона проходила в релігійному мовчанні. Інколи заскочені зненацька закохані підхоплювалися — вони ніколи не бачили, як вона з’являлася. Тоді вона мусила вибачатися, але таким тихим голосом, що, певно, ніхто ніколи не чув тих її вибачень.

Центр С. Тахла — просторий, модерний, з перпендикулярними вулицями. Житловий квартал розмістився з усім комфортом на захід від центру, він розкинувся широко, без жодної ніяковості, сповнений звивин, непередбачуваних глухих кутів. Вже за цим кварталом починаються ліс та поля, а також дороги. Лол ніколи не заходила так далеко до лісу, що з цього боку С. Тахла. З іншого вона ходила всюди, саме там знаходиться її будинок, що затесався серед індустріального передмістя.

С. Тахла — доволі велике місто, доволі населене для того, щоб Лол, гуляючи, могла бути впевненою що її прогулянки залишаться непоміченими. Тим більше, що вона не надавала переваги жодному з кварталів, ходила скрізь, лише дуже рідко повторно проходила в тих самих місцях.