Читать «Пробудження Лол В. Штайн» онлайн - страница 11

І Жан Бедфорд зробив їй таку приємність.

Лол В. Штайн облаштувала свій рідний дім у С. Тахла з такою самою прискіпливістю, як і будинок у Ю. Бридж. Їй вдалося навести там такий самий крижаний порядок, життя в домі йшло в такому ж погодинному ритмі. Меблі вирішили не змінювати. Лол багато займалася садком, який перед тим перебував у запустінні, вона й раніше багато займалася ним, але на цей раз зробила помилку у своєму плані. Вона хотіла щоб алеї регулярно розташовувалися у формі віяла навколо портика. Але ці алеї, з яких жодна не сполучалася з іншою, неможливо було використовувати. Жан Бедфорд потішився з цієї забудькуватості. І тоді наробили інших бічних алей, які логічно уможливили прогулянку.

Оскільки становище її чоловіка помітно покращилося, у с. Тахла Лол найняла гувернантку й звільнилася від догляду за дітьми.

Вона мала тепер вільний час. Так раптово. Багато вільного часу. І в неї з’явилася звичка прогулюватися в місті її дитинства і в його околицях.

Упродовж десяти років у Ю. Бриджі Лол так мало виходила, що чоловік іноді змушував її до цього, задля здоров'я. Тепер, у С. Тахла, вона набула цієї звички сама.

Попервах вона виходила лише час від часу, щоб зробити покупки. Потім стала виходити без приводу, регулярно, кожен день.

Ці прогулянки дуже швидко стали необхідними їй, як і все, що стало необхідним іще раніше: пунктуальність, порядок, сон.

* * *

Загладжувати терени, глибоко розорювати їх, розкопувати могили, у яких Лол удає із себе мертву, здається мені більш правильним від моменту, коли потрібно вигадувати ланки, яких мені бракує в історії Лол В. Штайн, більш правильним, ніж нагортати гори, зводити перепони, вигадувати нещасні випадки. Я вважаю, знаючи цю жінку, що вона б воліла, щоб я виправив у цьому сенсі крайню вбогість фактів її життя. Втім, я це завжди роблю, саме починаючи з доволі вмотивованих гіпотез, які вже, на мою думку, отримали початок свого підтвердження.

Отже, якщо про те, що відбувалося далі, Лол не говорила нікому, то гувернантка пам’ятає. Не багато. Але вона пам’ятає про спокій вулиць у деякі дні, про те, як проходили повз будинок коханці, про те, як Лол заглиблювалася в себе. Нещодавно вона відвідала Бедфордів. Ще ніколи вона не бачила, щоб Лол так поводилася. Отже, оскільки, зі свого боку, я гадаю, що також пам’ятаю про деякі речі, я продовжую.

Коли її оселя була вже облаштована — залишалася тільки одна кімната на третьому поверсі, яку треба було вмеблювати — у пообіддя однієї похмурої днини якась жінка пройшла повз будинок Лол і та її помітила. Жінка була не одна. Чоловік, що був із нею, повернув голову й подивився на свіжопофарбований будинок, на парк, у якому працювали садівники. Щойно Лол побачила, як з’являється ця пара на вулиці, вона зачаїлася поза огорожею, і вони її не побачили. Жінка, у свою чергу, теж глянула, але не так прискіпливо як чоловік, ніби хтось, хто вже знає. Вони обмінялися кількома словами, яких Лол не почула, попри тишу, що панувала на вулиці. Але вона дещо почула. Тільки ці окремі слова, які промовила жінка: