Читать «Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник» онлайн - страница 119

8

Десь тут і повинна б виникнути відповідальність за сказане, відповідальність за наслідки вимовленого. Ти займаєш певну позицію, ти відстоюєш її, ти переконуєш усіх довкола в її доцільності й актуальності. І саме тому маєш відчувати відповідальність за тих, кого вдалося переконати, хто сприйняв-таки твої аргументи як частину свого вільного вибору, як частину своєї приватної свободи. Натомість у більшості випадків усе відбувається дещо інакше, і думається в більшості випадків приблизно так: я маю свою свободу вибору, я живу нею й лишаю за собою право пропонувати її як вибір для інших. І якщо хтось цим вибором користується – це вже його свобода і, відповідно, його проблеми, я не маю ні часу, ні бажання, ні, головне, – можливості ці проблеми розв’язувати. Усе так чи інакше зводиться до перекладання розв’язування проблем на когось іншого, себто до розуміння свободи як можливості відмежовуватися від інших, можливості дистанціювання, несприйняття іншої точки зору, несприйняття того, що не вкладається в моє розуміння світу, у моє відчуття його законів. Свобода в такому разі виявляється пасткою – вона не так позбавляє тебе звичних обмежень, як вибудовує нові, не так розширює межі твоїх можливостей, як зменшує варіанти їх реалізації. Моя свобода закінчується рівно тоді, коли я перестаю перейматися свободою іншого, перестаю відчувати відповідальність, утрачаю відчуття взаємопов’язаності та взаємозалежності. Себто в більшості випадків вона закінчується, не почавшись.