Читать «Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник» онлайн - страница 117

6

Не певен, чи справа тут дійсно в місці та часі народження. Мені не зовсім віриться, що сорок років можуть вплинути на те, що принципово не піддається впливам – а саме нашому небажанню сприймати абстракції, віддаючи натомість перевагу речам видимим, предметним і цілком конкретним. Розмови про свободу, усвідомлена чи неусвідомлена в ній потреба, об’єктивна в ній необхідність – зовсім не прерогатива підлітків і демократичної молоді, аж ніяк не ознака нових генерацій, що приходять на зміну своїм посттоталітарним батькам. Іноді я дивлюся на нову генерацію співвітчизників і розумію, що всі ці розмови про «останніх, народжених у рабстві» – чистої води ілюзія, якою ми всі намагаємося прикрити власну розгубленість перед ситуацією, яку неможливо пояснити. Справді, як пояснити відсутність у цих «дітей незалежності» потреби в змінах, потреби будь-що зламати систему, що принижує й тисне? Вони, за великим рахунком, з усім згодні. Вони, якщо відверто, не те що не вірять у можливість змін – вони роблять усе можливе, щоб такої можливості в них не з’явилося. Вони відкидають необхідність вибору, так само як і неминучість відповідальності. Вони тримаються за свою приватну ієрархічність, за свою внутрішню шкалу цінностей, за свій чіткий набір переконань, за свою ідеологію, яка передбачає, перш за все, відсутність сумнівів, відсутність пошуку, відсутність сподівань.