Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 62

Ординці намагалися зробити все, щоб Данило не зміг знову зав’язати союз із європейськими володарями. Для цього хани примушували його, а потім і його сина Лева, разом з ординцями ходити в походи на Литву, Польщу та ін. І тим намагались нацькувати європейські держави на Галицько–Волинське королівство.

Проте й у цій складній ситуації Данило Романович зумів поступово відновити стабільність внутрішнього життя своєї країни. Знову приборкав боярську опозицію, що підняла, було, голову й намагалась вирвати владу з його рук, зумів відновити власні збройні сили, згодом почав відбудовувати й міста.

Король Данило Галицький помер у 1264 р., залишивши велику країну, що об’єднала майже всі землі південно–західних володінь Київської Русі.

При наступниках Данила Галицького, князях Василькові і Левові, ця держава продовжувала відігравати важливу роль у припиненні просування ординців на західноєвропейські регіони. Вона стала живим бар’єром на шляху цієї нищівної навали. Через те Європа зберегла свої надбання як у політичному, так і в культурному, і в матеріальному житті, примножила їх за той час, доки русини шукали способів вистояти й вижити, постійно своїми грудьми зупиняли цю орду та своєю невтомною боротьбою зменшували її руйнівну силу. А Європа у найвідповідальніший час свідомо віддавала в жертву Ваалу цивілізацію східного слов’янства. Це має бути уроком сучасним державцям і політикам, які занадто великі надії покладають на Європу.

Галицько–Волинська держава після смерті Данила Романовича успішно продовжує своє історичне буття. Несправедливо говорив відомий російський історик Л. Гумільов, що Данило віддав українців полякам, а от Олександр Невський був істинним захисником своєї землі. Справді, повністю зорієнтувавшись на Золоту Орду, на Схід, князь Олександр зберіг свою силу й використав ординців для боротьби зі своїми конкурентами. Але це лише півправди, а вся правда полягає в тому, що ординське панування жорстоко визискувало й розоряло і його землі, загальмувавши надовго їхній цивілізаційний розвиток. Крім того, не віддав полякам Данило своєї держави.

По смерті Данила Галицького його держава проіснувала ще майже сто літ — до середини XIV ст. Золотоординські хани боялись відродження сильної українсько–руської держави і на терені колишньої великої держави — Київської Русі розпалювали ворожнечу між князями та боярами, нацьковували одних князів на інших. Але Галицько–Волинське королівство й при наступниках Данила зберігало свою силу і впливи, вміло маневруючи між європейськими державами і монгольськими ханами. Воно посунуло свої території до гирла Дністра і Південного Бугу та з кінця ХІІІ ст. увійшло в період свого державницького піднесення. Лише в 1340 р. галицькі бояри, що знову підняли голову, отруїли останнього галицько–волинського володаря Юрія–Болеслава. У 1349 р. Галичину — “королівство руське” — захопила Польща. Князь Данило другим шлюбом був пов’язаний з литовською княгинею, сестрою великого князя Міндовга. Син Шварно успадкував як династичну спадщину Волинь. Разом із спадкоємцями від цього шлюбу вона першою перейшла в такий мирний спосіб до Литви. Але частину Волині завоювали польські феодали під приводом захисту в цьому краї католиків, це були переважно німецькі городяни.