Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 60

Отже, коронування Данила Галицького принесло юридичне міжнародне визнання за ним права на Київську землю разом із найвищим титулуванням.

І справді, давній титул київських керманичів — цар, каган чи король — в очах європейських політиків закономірно належав володареві Галицької Русі, яка була прямою спадкоємницею київського столу і природним продовженням Київської держави, що віддавна була шанованою в світі.

У цей період існування Галицько–Волинської держави її міжнародне становище і внутрішнє, зміцнюється. Данило Романович приборкав боярську опозицію, що часто намагалася використовувати монголо–татарських ханів і мурз у боротьбі проти сильної руки самовладного князя. Були замирені західні і північно–західні кордони. Данило налагодив стосунки із золотоординським двором і ханом Бату. Тепер Галицька Русь входить як рівноправна держава в коаліцію європейських країн, які визнавались Ватиканом. Це дало можливість Данилові небезуспішно втручатися в європейські справи. Він спробував навіть стати твердою ногою в центрі Європи — в Австрії.

У 1252 р. син Данила — Роман одружується зі спадкоємицею австрійського герцогства Гертрудою Баденберг і веде боротьбу із суперниками за австрійський престол. Але така ситуація, коли Данило був мирником могутнього золотоординського хана Бату, коли він був королем, визнаним Ватиканом, а тепер прагнув ще й посадити свого сина у Відні, така ситуація викликала дружний спротив європейських правителів. Передусім це насторожило Белу IV та його польських друзів–князів. Будь–яке посилення Галицько–Волинського королівства збільшувало його роль на європейському континенті. Це не входило й у плани честолюбного папи Інокентія IV. І Схід, і Захід не хотіли посилення українсько–руської Галицько–Волинської держави. Ось чому війська Данилові, які він послав на допомогу синові Роману до Відня, були навмисно заведені провідниками, яких надали польські князі, в глухі ліси, “в дебрі”. Вони вчасно не підійшли до Віденського замку, де чекав підмоги обложений військами своїх суперників Роман Данилович. Він змушений був тікати з Відня.