Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 404

І ось цей кат знову виринув на Україні в 1947 році. Та як виринув. Всі недобитки, вся ота сволота потягнулася до нього. Обсіли його і почали йому готувати новий етап розправи з українським народом.

Я це вперше побачив в 47 році, коли мене, фронтовика, ще в воєнній гімнастерці покликали о третій годині ночі разом з Корнійчуком до Кагановича. Ми зайшли у той кабінет, де він сидів на місці товариша Хрущова, а одесную сиділи, як зброєносці, три його викормиші. Вони мають звання письменників і зараз знаходяться у цьому залі. Я сподіваюся, що сьогодні вони виступлять і скажуть, що вони рішали тоді з Кагановичем. Очевидно вони накрили тоді чорну пелену над Україною.

Каганович запитав тоді мене:

— Як ви гадаєте, в українській культурі є націоналісти?

На честь товариша Корнійчука я повинен сказати, що він тоді твердо відповів, що націоналізму у нас немає.

На це Каганович сказав:

— Саша, какой вы стали обтекаемый.

Пам’ятаю тоді зайшли товариші Литвин і Козаченко. Та, на жаль, через два дні, коли я прийшов чергувати в Спілку, в кабінеті Олександра Євдокимовича сиділо десятків зо два письменників, які, до речі, й сьогодні здраствують. Один з них сказав:

— Товариш Малишко, ідіть звідси, бо вам тут нема що робити!

Я подивився на те, з ким проводив нараду товариш Корнійчук і зрозумів, що мені там справді нема чого робити. Я вірив йому, як своєму другові і не думав, що за 48 годин його принципи так різко поміняються. Я пішов додому, але переживав за вас, товариш Корнійчук. За кого ви далі будете і проти кого?

А через тиждень відбулась нарада молодих письменників, де Каганович руками молодих письменників вибивав із сідел старіших письменників. Ви, тов. Корнійчук, тоді казали: “Я вперше в житті почув правду з цієї трибуни. Сказав її Л. М. Каганович. З цієї трибуни я не чув раніше цієї правди”.

Невже ви сьогодні вірите в те, що ви тоді сказали?

Тут на зборах, повинен бути присутній тодішній заступник голови Ради Міністрів товариш Бажан.

В опері на “Аїді” товариш Бажан сказав приблизно щось таке: “Коли я рухну, то рухне українська культура”. Але ви, товаришу Бажан, вирішили не рухнути, а обрушитися на українську літературу. Ви написали статтю в “Радянську Україну”, де опаскудили видатних митців світового значення, написавши два підвали під заголовком: “Добити націоналістичне охвістя”.

На цьому розгромному пленумі за три дні виступило більше ста чоловік письменників. Дісталося тоді Яновському за “Живу воду” і Сенченкові за роман “Його покоління”, і поетові Максиму Рильському.

Мало того, коли проходив київський міський партійний актив, ви мали честь бути в комісії, яка складала резолюцію по справі фракціонерів антипартійної групи, і ви тоді один виступили проти виключення Кагановича з партії.

В 1956 р., зразу після розвінчання культу Сталіна, я мав честь виступити з трибуни і різко критикував дії Кагановича. Я сказав, що Каганович сам себе оголосив вождем українського народу, що Сталін не вірно критикував Довженка. Ви вимагали виключити мене за те з партії.