Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 403

Тоді ми заявили, що серед українських письменників націоналістів немає, а він назвав прізвища Рильського, Яновського і Сенченка. Тоді ж він погрожував молодим письменникам Гончару, Козаченку, Новиченку та ін.

Обурений поведінкою Кагановича, я, як комуніст і член ЦК комсомолу України, звернувся в ЦК комсомолу і ми з секретарями написали листа товаришу Сталіну про неправильну поведінку Кагановича на Україні. Не знаю, чи той лист побував у тов. Сталіна, але я добре знаю, що через 3 дні вночі нас покликав Каганович і той лист був уже у нього в руках.

Знаєте, після цього нагород не дають, а дають догани. Мене зняли з редактора журналу і вдома я приготував невеликий чемоданчик, на всякий випадок, в “кагановицьку командировку”. На моє щастя він не встиг посадити нас в тюрму.

На Курсько–Білгородській дузі, коли ми захопили Охтирку, я бачив список комуністів і активу, які підлягали розстрілу, підписаний Гебельсом. Пізніше я бачив, як Каганович почав розправлятись з українськими письменниками і комуністами, а також безпартійними. І я думаю, що цей список не був менший, ніж той, що я бачив в Охтирці.

За 6 місяців свого не секретарювання, а панування і царювання, він знищив і посадив в тюрми 8 тисяч радянських людей, уподоблюючись тому сатрапу Ніколаю Палкіну. Він піднімав на Україні гангстерів, пройдисвітів, щоб вони робили розгул на нашій Україні.

Можна сьогодні згадати імена зацькованих ним людей — Олександра Довженка, Остапа Вишні, Юрія Яновського й інших діячів української культури. Та й не тільки української культури. Мабуть, він не бачив їх сліз, мабуть, він не чує плачу їх рідних сімей.

Із виступу Андрія Малишка на зборах письменників Києва 1957 року

Я пам’ятаю нашу рідну землю, яка лежала в бомбах і руїнах після війни. Ми знали, що вона підійметься з руїн і самі своїми руками брали посилочки і підіймали Україну з попелу.

І тоді, коли Україна підіймалась із ран, коли фашизм був повергнутий, у наше життя непрохано вдерся авантюрист і пройдисвіт, який оголосив себе вождем українського народу. Це був 1947 рік.

З приходом на Україну хабенського баришника Каганович, стало дуже тяжко. А як же могло бути легко, коли прийшов хабенський баришник і торгаш, син скотопромишленика, людина малописьменна, нахабна, яка почала підбирати в свою свиту людців ідеологічно нестійких, авантюристів, непманів, які проти Гітлера не воювали. Не трудових людей, а інтриганів, які протягом років сиділи в темних норах і ненавиділи український народ. Серед таких людей цей торгаш, син скотопромишленика, і став вождем.

Це не дивно. Історію його кар’єри ми добре знаємо. Він їх (цих людей) заквасив ще будучи в 29, 28 році секретарем ЦК на Україні. Ці викормиші і гадьониші, це плем’я виросло з отруйного дерева Кагановича, виросло, щоб жалити синів українського народу. Із тих могил, які виросли по волі Каганович, волають Микола Куліш і Влас Якович Чубар і десятки, і сотні синів української інтелігенції, розстріляної тоді. Вони б могли сказати своє слово: “За що ти нас розстріляв?”