Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 356

Так розпочалася в Україні “помаранчева революція”, що після 10–річного правління Леоніда Кучми і його олігархічно–чиновницького оточення об’єднала людей різних верств: від безробітного робітника і приниженого бідністю учителя й інженера — до середньо заможних і просто багатих, так званих нових українців, які за останні тринадцять літ змогли створити собі певні капітали і які також зазнали усіх “принад” посткомуністичного режиму. Особливе невдоволення різних верств українського суспільства викликала державна діяльність останнього прем’єр–міністра Віктора Януковича, ставленика могутнього донецького олігархічного клану, який виявив у своїй політиці не лише вибірково–регіональну (власне, регіонально–донецьку) спрямованість, а й відверту прихильність до російських монополістичних прагнень ще більше підпорядкувати собі українську економіку.

Виборча кампанія осені 2004 року була надзвичайно жорстокою. Кандидатом від влади і фактичним наступником Президента Л. Кучми та його проросійської орієнтації був прем’єр–міністр — Віктор Янукович який не вагаючись щедро використовував кошти на виборчу кампанію з державного бюджету, дарував автомобілі й інші коштовні дарунки, а потім раптово надав пенсіонерам значні дотації до пенсії. За даними преси, певні російські структури виділили також значні суми, які прем’єр–міністр витратив на свою виборчу кампанію, в тому числі 200 млн дол. від “Газпрому”, який контролює Кремль (“Вечірні вісті”, № 163, 29.10–4.11.2004.). Попри всі моральні та юридичні права Прем’єр–міністр під час виборчої кампанії у відпустку не пішов, широко використовував своє службове становище. Як ніколи раніше в цій виборчій кампанії працювало чимало російських політтехнологів, яких прикривали урядові структури, зокрема й Адміністрація Президента на чолі з “геніальним шахістом” В. Медведчуком (“Вечірні вісті”, 12.01.2005).

Від самого початку виборчої кампанії стало зрозуміло, що слова Л. Кучми про наступну виборчу кампанію, яка буде як ніколи жорстокою і брудною, — справдилися. Спочатку було вчинено спробу покінчити з конкурентом провладного кандидата у президенти — з лідером опозиції “Сила народу” Віктором Ющенком — давно перевіреним методом: розчавити на трасі його автомобіль завантаженим КАМАЗом (перша така акція була проведена ще у 1980–х роках у Білорусії, коли в такий спосіб усунений був популярний у народі чільний партійний посадовець П. Машеров). Друга спроба розправитись із В. Ющенком на виборчих перегонах відбулася на початку вересня 2004 р., коли його намагалися отруїти сильнодіючою хімічною отрутою, що призводить до часткового паралічу, а далі до невиліковного захворювання. Хоча українські експерти відмовлялися визнати цей епізод як спробу вбивства, закордонні спеціалісти, зокрема з відомої австрійської клініки “Рудольфінерхаус”, з якою співробітничали спеціалісти з Англії, Франції та Німеччини, підтвердили факт навмисного отруєння сильною отрутою — діоксином, який перевищував концентрацію в крові і в тканинах тіла В. Ющенка більш як у тисячу разів. До речі, українська парламентська комісія навіть заперечувала (у жовтні) факт отруєння, але згодом під тиском світової громадськості взялася знову до розслідування цієї справи, яка не мала ніяких наслідків. Генеральна прокуратура згодом також порушила з цього приводу кримінальну справу.