Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 316
Раїса Петрівна Іванченко
Лідером України став давній поборник системи тотального централізму Володимир Щербицький (1972–1989).
Перше, що він зробив — це провів чистку в партії, яка викинула з партійних лав 37 тис. комуністів, свідомих громадян, прихильників національної автономії і самобутності України, які були ідейними послідовниками Шелеста. Щербицький відновив диктат центру над економікою України, відновив офіційну російську мову в державних установах і навчальних закладах. За його правління розпочалася нова хвиля жорстоких репресій проти інакодумства. Опираючись на Компартію України, він налагоджував дружбу з Москвою і невдовзі став однією з наближених осіб до Брежнєва.
Цьому сприяла та обставина, що і Брежнєв, і Щербицький були не тільки з одного партійного клану, але були і земляками, з Дніпропетровщини. Не виключено, що Щербицький розраховував стати в Москві наступником перестарілого союзного лідера Брежнєва. Щербицький вбачав майбутнє України як невід’ємну частину СРСР. Він став вірним виконавцем усіх вказівок Москви, русифікатором України і губителем патріотичної інтелігенції, використовував своє становище для завоювання позицій у центрі. Його беззастережне вірнопідданське виконання усіх забаганок союзних керівників довело до найвищого апогею давнє послужливо–лакейське “малоросійство”. Це виявилось навіть у часи чорнобильської катастрофи 1986 року, коли Щербицький спочатку дав розпорядження (потім під диктовку Москви перелякано відмінив його) про дострокове завершення занять у київських вузах (це було 7 і 15 травня 1986 р.) і наполіг на проведенні в столиці намічених раніше міжнародних спортивних змагань з велосипедного спорту, а також святкування Першого і Дев’ятого травня в радіоактивному Києві…
Про вірнопідданство Москві Щербицького та його оточення свідчила і сумнозвісна політика творення “єдіного совєтского народа”, яку започаткував московський центр і його головний ідеолог М. Суслов. Завдання полягало в тому, щоб об’єднати радянське багатонаціональне і багатомовне суспільство (воно нараховувало понад 100 націй і народностей) спільними соціалістичними ідеалами й цінностями, які й мають визначати обличчя громадян Радянського Союзу. Національність же мала зникнути. Радянські ідеологи виробили низку концепцій, що повинні були переконати всі нації і народи світу в найвищому розквіті їхніх культур і на цій основі в необхідності злиття всіх народів СРСР у нову єдину спільноту — “совєтский народ”, який, проте, буде розмовляти, співати, думати тільки російською мовою.
Основою цього зближення і злиття мала стати стара зброя — зросійщення. За правління Брежнєва воно стало набирати нової сили. Головним провідником цієї ідеї став у Москві секретар ЦК КПРС Суслов.